Донецк Форум. Донецкий форум.
   Здесь место есть политике и вздору... Удачи Вам! Я - ваш! Донецкий форум. ;)
 
ДОНЕЦКИЙ ФОРУМ - СПРАВОЧНАЯ ДОНЕЦКА
ИСТОРИЯ КАРТА ПОГОДА ДОНЕЦК ПОД ДНР НОВОСТИ
ПОЕЗДА (ЖД) АВТОБУСЫ ТАКСИ ФОТО ГОСТИНИЦЫ
WI-FI ВЕБ КАМЕРЫ БАЗА 09 ПРОВАЙДЕРЫ ОБЛАСТЬ
КИНОТЕАТРЫ ТЕАТРЫ ФК ШАХТЕР КЛУБЫ КАФЕ
ШКОЛЫ РАБОТА ИНСТИТУТЫ ТАНЦЫ ОБЪЯВЛЕНИЯ
БАНКИ АВТОСАЛОНЫ АПТЕКИ БОЛЬНИЦЫ РАЙОНЫ
МЕНЮ РАЗДЕЛОВ
Вернуться   Донецк Форум. Донецкий форум. > ИСТОРИЯ > История Украины


История Украины Киммерийцы. Скифы. Сарматы. Киевская Русь. Запорожская Сечь. Гетманщина. УНР. ЗУНР. УССР. ВОВ и Украина. ОУН, УПА, Голодомор 1932-1933...


Ответ
Like Tree175
Полезно

 
Опции темы Рейтинг: Рейтинг темы: голосов - 2, средняя оценка - 3.00. (3.00 из 5.00) голосов - 2 Опции просмотра
Старый 13.11.2012, 09:31   #1
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию Вся правда об ОУН-УПА

Кто же такие националисты?!
БЕЗ ПРАВА НА РЕАБИЛИТАЦИЮ
ОУНовская конституция
Все верно. Фашистская идея солидаризма прямо связана с особым «державно-політичним устроєм», резко противоположным демократии. Сциборский поясняет: «диктатура для фашизму не є переходовим етапом. Вона є стабільним елементом устрою й випливає з певних рис фашистівської ідеології, що творить культ сильної одиниці — вождя, і провідної меншості, при одночасовому недовіррі до будуючої ролі народних мас. Провідна еліта творить і наказує; маси виконують і повинуються — така формула фашизму».
Именно по такой фашистской формуле был составлен Сциборским и проект конституции Украины (Центральный государственный архив высших органов власти и управления Украины — Ф. 3833, О. 1, Д. 7, Л. 1-9). С ним интересно ознакомиться. В том плане — какую же «вільну Україну», на каких принципах собиралось построить ОУН.
Уже с самой первой статьи (у Сциборского — артикулы) первого раздела «УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА» расставляются все точки над «і»: «Україна є суверенною, авторитарною, тоталітарною, професійно становою державою, що носить назву Українська Держава».
Артикул 2: «Устрій Української Держави будується на засадах націократії.
Націократія — це влада Нації в Державі, що спирається на зорганізованій і солідарній співпраці всіх соціяльно-корисних верств, об`єднаних — відповідно до їх суспільних і професійно виробничих функцій — в представницьких органах державного керування.
Основні засади націократії: національна солідарність, надклясовість і протипартійність».
Артикулом 3 вводится фюрер-принцип: «Вся повнота влади в Українській Державі належить Українській Нації.
Цю владу Українська Нація здійснює через Голову Держави — Вождя Нації, що уособлює її суверенітет і єдність».
Естественно, «Державною мовою Української Держави є мова українська» (Арт.5 раздела 1).
Второй раздел — «ДЕРЖАВА Й ЦЕРКВА». «Українська Держава признає релігію за велику цінність, що сприяє розвиткові духово-моральних сил людини, суспільства й Нації» (Арт.1). При этом: «Національними Церквами в Державі визнаються: Українська Православна Автокефальна Церква з Патріархом у Києві, і Українська Греко-Католицька Церква з Митрополитом у Львові» (Арт.3).
Третий раздел: «ГОЛОВА ДЕРЖАВИ— ВОЖДЬ НАЦІЇ».
Интересный раздел. В т. ч. в свете нынешних потуг кое-кого стать эдаким «вождем нації». Арт.1: «На чолі Української Держави стоїть Голова Держави— Вождь Нації». Вождем этим может быть только гражданин «українського походження» (Арт.2). Арт.4: «Голова Держави покликається доживотньо (т. е. пожизненно. — Авт.), або до часу, коли він самий виявить бажання уступити зо свойого посту».
Арт.6: «В руках Голови Держави спочиває вся повнота верховної влади Української Держави, за здійснення якої він відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням.
Свою владу виконує Голова Держави через відповідальний перед ним Державний Уряд, на чолі якого він стоїть особисто.
Голова Держави має вищий догляд над чинністю законодавчих, виконавчих і судових органів Держави».
Заметим, что последняя часть этого артикула — когда глава государства (он же вождь нации) стоит над законодательной, исполнительной и судебной ветвями власти — в Украине совсем недавно была практически реализована.
И вот это знакомо: «Артикул 7. Голова Держави скликає, відкриває, замикає і розв`язує Державний Сойм та Верховну Раду Національної Праці»... «Сойм» — это что-то типа парламента, который, по замыслу идеолога ОУН, глава государства сам, по своему усмотрению, мог открывать-распускать.
Насчет правительства то же самое: «Артикул 8. Голова Держави іменує й звільняє членів Державного Уряду».
А вот какую присягу должен был принимать украинский фюрер, то бишь «вождь нації»: «Перед Господом Богом, Україною і власним сумлінням обіцяю і клянуся виконувати обов`язки Голови Держави й Вождя Нації совісно й найкращо як я їх розумію, дбати про добро і славу Української Держави та берегти її законів. В тому власноручно підписуюся» (Арт.19)... О народе, заметьте, ни слова. Перед Украиной вообще, которая «понад усе», т. е. и «понад» отдельного человека.
Раздел ІV — «ДЕРЖАВНИЙ СОЙМ». Формируется по фашистскому корпоративному принципу: «Артикул 2. Державний Сойм твориться на засаді представництва всіх суспільних верств Нації.
У спосіб, передбачений окремим законом виборчої ординації, кандидатів на Послів до Державного Сойму визначають Виборчі Комісії, зложені з Мужів Довірря від професійно-станових організацій, органів місцевої самоуправи, культурних та інших публічно-правних установ, що знаходяться у визначених виборчих округах...»
«Парламент» этот, хотя и наделен законодательными функциями, полностью подконтролен фюреру: «Артикул 12. Державний Сойм скликає на першу сесію Голова Держави окремим наказом за своїм підписом, що оголошується у Віснику Державних Законів.
В той же спосіб відбувається замкнення сесій...» Захотел — созвал, захотел — разогнал.
В артикуле 13 отдельное уточнение на сей счет: «У випадку потреби, в згоді з інтересами Держави, Голова Держави може власним наказом розв`язати Державний Сойм та призначити нові вибори, або спинити на певний час праці Державного Сойму»... Реализацию этого принципа я недавно где-то видел. Не в Украине ли?..
«Ухвали Державного Сойму стають законом тільки після затвердження їх Головою Держави.
Раз відхилений Головою Держави проект закону Державний Сойм не може розглядати вдруге, за винятком випадку, коли йому доручить Голова Держави» (Арт.24)... Вот бы Виктору Андреевичу такую статью в нынешнюю украинскую Конституцию...
А вот раздел V из проекта Сциборского — «ДЕРЖАВНИЙ УРЯД» — Ющенко мог бы целиком включить в тот Основной Закон, что сочиняется в его Секретариате: «Верховна виконавча влада знаходиться в руках Голови Держави, що здійснює її через Державний уряд.
Державний уряд має назву: Збір Державних Секретарів» (Арт.1).
Арт.2: «Кількісний склад Державних Секретарів і дотичних Державних Секретарів визначає відповідно потребі Голова Держави окремим декретом»... Сколько нужно — столько и назначил... При этом: «...Карно-судове, чи карно-адміністративне переслідування та арештування Державних Секретарів може наступити тільки з наказу Голови Держави» (Арт.3). Последний артикул хотя в нынешней Конституции Украины и отсутствует, но, поговаривают, исправно работает.
Артикул 9 данного раздела тоже хорош: «Всі державні урядовці, перед обняттям своєї служби, складають на руки своїх начальників присягу на вірність Українській Державі і Вождеві Нації...»
Раздел VІІІ — «ОБОРОНА ДЕРЖАВИ». «Оборона Української Держави жертвою крови, є найвищою чеснотою для її громадян...» (Арт.1). Это еще куда ни шло.
А вот артикул 3 предполагает, что войска могут использоваться не только «для оборони її (Украины. — Авт.) суверенности та цілости її кордонів», но и «на подання цівільної влади, збройні сили Держави можна уживати у випадках внутрішніх розрух»... Мало ли какие внутренние «розрухи» — скажем, Генпрокуратуру надо «взять под охрану» или «обеспечить порядок» на футбольном матче в столице...
Арт.6 определяет, что «Військо чужої держави може перебувати на території Української Держави тільки за згодою Голови Держави». Без всякого парламента-«сойма». А в 7 артикуле предусмотрена политическая охранка: «Охорону внутрішнього ладу й службу безпеченства в межах Української Держави виконують в ділянці політичній — формації Націоналістичної Охорони Держави, а в ділянці карній — Державна поліція».
Фашистские идеи солидаризма отображены и в разделе ІХ — «ПРОФЕСІЙНО-СТАНОВА Й СУСПІЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ».
«Артикул 1. В основу суспільного устрою Української Держави кладеться солідарна співпраця всіх соціяльно-виробничих верств, яку нормує Держава в загальних інтересах Української Нації.
Для здійснення цієї засади суспільних відносин, Держава будує свій господарський устрій на підставі тотального пляну, контролі й мішаних форм удержавленої, громадської та приватної власности на засоби господарського виробництва...».
Для «маленького українця» предусмотрено арбайт, арбайт и еще раз арбайт: «Українська Держава розглядає працю як етичний і суспільний обов`язок перед Нацією, а громадян як творців духовних і матеріальних цінностей» (Арт.2).
При полной националистической диктатуре:
«Артикул 7. Існування політичних партій, груп, організацій та ідеольогічних вільних гуртів — заборонене в Українській Державі.
Артикул 8. Одинокою ідеольогією, що виховує громадян Української Держави, є ідеольогія Українського Націоналізму, а одинокою формою політичної організації суспільства є Організація Українських Націоналістів.
Артикул 9. Організація Українських Націоналістів є підставою державного ладу й чинником виховання Нації та організації суспільного життя.
Артикул 10. Верховним керівним органом Організації Українських Націоналістів є Провід Українських Націоналістів.
Голова Держави є водночас Головою Проводу Українських Націоналістів».
Как ни смешно, но есть раздел Х «САМОУПРАВА». «Стоючи на засаді тотальности, інтегралізму й централізації в державному управлінню, Держава водночас допускає здорові форми децентралізації й участь населення в місцевій самоуправі» (Арт.1). Что такое «здорові форми» поясняется в артикуле 3 — это когда над всеми «самоуправами» (чтоб не шибко самоуправствовали) осуществляют «догляд... призначені наказом Голови Держави, Краєві Начальники, що представляють Державну адміністрацію».
Очень мне нравится раздел ХІ — «ОБОВ`ЯЗКИ Й ПРАВА ГРОМАДЯН». Вот только гражданских прав, как не силился, я так и не отыскал. Все то же: арбайт, арбайт, арбайт...
«Артикул 1. Суспільна вартість громадян в Українській Державі зумовлюється їх творчістю й тими користями, які вони своєю працею приносять національній спільноті.
Артикул 2. Праця — це етична засада, що зобов`язує всіх громадян Української Держави та визначає їх національно-суспільну вартість.
Ухилення від обов`язку праці рівнозначне Соціяльному паразитизмові.
Всі роди фізичної та інтелектуальної праці мають суспільну вартість і гідні пошановання, коли служать інтересам Нації та Держави.
Права громадян Української Держави зумовляються їх обов`язками перед Нацією й Державою».
В артикуле 4 говорится о гражданстве, на которое имеют право «1. всі особи української народности, що мешкають у межах Української Держави» и «2. особи інших народностей, яких батьки, чи вони самі стало мешкали в межах Української Держави з 1 серпня 1914 року». Правда, имеется следующая «Примітка»: «згаданим у точці 2 цього Артикулу особам може бути відмовлене в наданні українського громадянства. Вийняток з артикулів 3 і 4 становлять особи жидівської народности, що підлягають окремому законові».
О «свободе слова»: «Артикул 16. Держава контролює всі роди видавничої діяльності, зокрема пресу.
Матеріальна та інша участь чужинців у видавничій і пресовій діяльності допускається лише за окремим дозволом влади, й підлягає її контролю.
Видання на чужих мовах допускається за окремим дозволом влади й підлягає її контролю».
О «праве частной собственности»: «Право власності на всі матеріяльні добра належить Нації.
Нація виделеговує свої компетенції фізичним і правним особам, що виступають суб`єктами даного їм Нацією права володіти майном, передавати його в спадщину й бути працедавцями».
Вот такое государство собирались построить националисты. Сугубо фашистское.
Не знаю, может, кому-то и хотелось бы в нем жить — всем тем, кто считает себя продолжателем «дела ОУН», кто героизирует и воспевает ОУН с ее «визвольними змаганнями». Но тогда следует быть последовательными до конца и признать себя фашистами, сторонниками фашистского государства Украина — тоталитарного, авторитарного, нациократичного (в котором действует принцип «человек — для государства», «человек — для нации») с фюрером во главе, что задумывалось ОУН.
Сергей ЛОЗУНЬКО

Добавлено через 16 минут
Нет смысла дискутировать с деятелями этих политических сил, как и с теми, кто их поддерживает то ли по незнанию и наивности, то ли из-за страха (а националисты, как известно, не раз за эти годы напоминали в этом плане о себе). «Аргументы» националистов известны. Это – ненависть (в том числе личная, так сказать «по завету предков») ко всему не только советскому, но и русскому, «московскому» вообще да плюс повторяемая с геббельсовской наглостью, вопреки правде истории и Приговору Международного Нюрнбергского Военного Трибунала, ложь о важнейших событиях II-ой мировой и Великой Отечественной войн.
Полезно: 1
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 3 (показать список)
Ответить с цитированием
Пользователь сказал Фууу! - за это бесполезное сообщение:
Деймос (28.01.2014)
Реклама
Старый 13.11.2012, 09:49   #2
Сообщений: 1,576
Очки репутации:
IP:
Адрес: Донецк
Доп. информация
По умолчанию

В очередной раз повторюсь: "Хороший бандеровец(ОУНовец, "свободовец") - мёртвый бандеровец!"
Кулибин вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 09:56   #3
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

Критерии оценки деятельности ОУН-УПА.

Вопрос о критериях является решающим для объективной истори-ческой оценки деятельности ОУН-УПА. Но этот вопрос даже не поставлен в публикациях рабочей группы историков.

Оценка деятельности ОУН и УПА (как и историческая оценка любого события или деятельности) должна основываться на анализе того, кому и чему в тех исторических условиях фактически послужила эта деятельность.

Только это может быть объективным критерием оценки. Тем более в период, о котором идёт речь – конец 1930-х – 1940-е годы. Это особый период в истории человечества. Тогда решался вопрос, буквально, быть или не быть не только человеческой цивилизации, но и человечеству вообще. Для Украины, для нашего народа и государства, этот вопрос стоял, как известно, тогда с особой остротой.

Служила ли деятельность ОУН и всех структур и формирований национальным интересам украинского народа в тот предвоенный, военный и послевоенный период? – Интересам избежать войны (в 1939-1941 гг.); задаче изгнать и победить фашистских оккупантов (в 1941-1945 гг.) и задаче поскорее залечить страшные раны войны в послевоенный период?

Общеизвестные факты из истории ОУН свидетельствуют о том, что их деятельность была антинациональной и антинародной.

Все 30-е годы, накануне и весь период Второй мировой войны ОУН, ее предводители, сознательно, добровольно, по собственной инициативе, служили гитлеровскому нацистскому режиму и выполняли прямые указания нацистского руководства – Министерства иностранных дел, Верховного командования и Генштаба вермахта, спецслужб (абвера, СД, Гестапо) Германии, получая за это финансовое и материальное обеспечение, возможность легальной деятельности в условиях фашистской диктатуры. Шухевич Р., Гриньох И., Клячківський Д., как и другие деятели ОУН – будущие руководители УПА – имели офицерские звания гимлеровской СС и были награжденны фашистскими “Железными Крестами”.

ОУН, и мельниковцы и бандеровцы, добровольно принимала активное участие в подготовке фашистами Второй мировой войны, в частности – агрессии против Польши (01.09.1939 г.) и СССР (22.06.1941 г.). Именно оуновцы подстрекали в своих обращениях к руководству фашистского Рейха к скорейшему началу войны, и по заданию гитлеровских спецслужб проводили разведку, профашистскую пропаганду, организовывали провокации и диверсии, на территории Польши и СССР, готовя успех фашистского нападения на них.

22 июня 1941 г., когда агрессия Германии против СССР принесла войну и страшные страдания советскому, в том числе и особенно, украинскому народу, “ОУН, – цитируем личное свидетельство С.Бандеры, – вступила в борьбу, часть в составе немецкого вертмахта, а часть как организаторы в тылу большевистских войск, выполняя задачу в согласовании с вермахтом, а часть в советской армии должна была оказывать содействие ослаблению большевизма в сотрудничестве с немецкой армией”. (Цит. по кн.: Україна в другій світовій війні в документах. Збірник нем. архівних матеріалів. (Зібрав і впорядкував В.Косик). – Львів, 1997. С.110)

Подобное свидетельство содержат и показания руководителей 2-го отдела (диверсии и шпионаж) абвера (Е.Лахузена и Е.Штольце) на Нюрнбегском процессе.

– Общеизвестными являются факты создания оуновцами и деятельности по заданию нацистов зловещих спецбатальонов “Нахтигаль” и “Роланд”, так называемых многотысячных “походных групп” ОУН, многочисленных полицай-батальонов (за №№109, 114, 115, 116, 117, 118, 201 и др.), факты создания националистми вспомогательной полиции оккупантов (почти 400 тыс. человек), добровольное участие националистов в местных органах администрации фашистских оккупантов, постоянные официальные заявления оуновских проводов (и Мельника, и Бандеры), в том числе в известном Акте провозглашения Украинского государства (30 июня 1941 г.), о том, что оуновские государство и армия вместе с “национал-социалистической Великой Германией” и “союзной немецкой армией” под руководством А.Гитлера будут бороться “за новый порядок во всём мире”. ОУН участвовала в установлении и осуществлении на Украине, как и в соседних странах – Белоруссии, России, Молдове, Польши и др. – кровавого фашистского оккупационного режима с его геноцидом народов, массовыми смертными казнями мирного населения, голодом, болезнями, разрушением городов и сел...

Непосредственными исполнителями многих из этих акций, как, например, в Бабьем яру, в Хатыни или Кортелисах были украинские националисты. Это неопровержимый факт, запечатлённый в генетической памяти нашего и других народов, и зафиксированный в материалах сотен послевоенных судебных процессов в Украине, Белоруссии, Польше, Израиле и др. странах над оккупантами и их пособниками из ОУН.

Именно на оуновцах лежит наибольшая вина за гибель во время той войны 5,5 млн. мирных жителей Украины и за отправку на фашистскую каторгу 2,5 млн. остарбайтеров.

Созданная бандеровцами (но не в октябре 1942 г., как оуновцы стали лживо заявлять после войны, а в 1943 году, после поражения немцев под Сталинградом и начала освобождения Украины Красной Армией), так называемая “УПА” имела задачу не борьбу против немецких оккупантов, а борьбу против красных партизан и Красной Армии. Даже рабочая группа при Правительственной комиссии в своем “Фаховом висновку” фактически отказались от фальшивой версии насчёт “двофронтовой борьбы УПА”, признала факт создания УПА в связи с наступлением Красной Армии после Сталинградской битвы, как и тот факт, что так называемые “пронімецькі акції УПА” “не имели стратегического значения и не влияли на ход борьбы между Германией и Советским Союзом. Они лишь ограничивали деятельность немецкой оккупационной администрации относительно экономической эксплуатации территории Волынь-Полесье”. (См. «Фаховий висновок». С. 17, 20).

Так что говорить о какой-то антифашистской «освободительной» борьбе УПА не приходится.

Непреложным фактом есть и то, что фашисты помогали (вплоть до весны 1945 г.) обеспечению УПА оружием, боеприпасами, средствами связи и техническим оборудованием, офицерскими кадрами и имели с бандеровцами прямые договоренности об общей, скоординированной фашистами, борьбе против советских партизан и Красной Армии. При этом, как указано в донесении в Берлин гестаповского криминал-комиссара Галиции от 24.03.1944 г., бандеровцы ставили условием, что “доставка оружия и диверсионных материалов с немецкой стороны через линию фронта в боевые подразделения УПА должна осуществляться по всем правилам конспирации, чтобы не дать повод большевистскому режиму изображать украинцев, которые остались за линией фронта, как германских пособников и агентов”. (См. Документы изобличают. Изд. 2-е, доп. и испр. – К., 2004, с.45).

С целью обмана населения, которое ненавидело фашистских оккупантов и боролась против них, УПА в своих листовках позволяла себе антинемецкую пропаганду. Но фактически УПА вела беспощадную, согласованную с фашистами борьбу лишь против Красной Армии и партизан, которых считала своим главным врагом. (Это вынуждены признать и авторы упомянутого “Фахового висновку” – С. 18 и 19).

Против наступающей Красной Армии на стороне вермахта воевала и дивизия СС “Галичина”, сформированная, обученная и вооруженная фашистами по требованию националистов-мельниковцев и разгромленная Красной Армией под Бродами в июле 1944 г.

Оба крыла ОУН на протяжении всей Второй мировой и Великой Отечественной войн добросовестно служили интересам нацистов, ведя вооруженную борьбу исключительно против советских сил. А этот факт, учитывая, что Красная Армия была главной силой антигитлеровской коалиции (напомним заявление У.Черчилля в Палате общин Великобритании 27.9.1944 г.: “Именно русская армия выпустила кишки из немецкой военной машины”) означает, что ОУН и ее вооруженные формирования были не просто коллаборантами, а были фактически составной частью сил фашистского блока и вписали позорную страницу в историю борьбы прогрессивного человечества против фашистского варварства, в отечественную историю в частности.

Такой же позорной страницей является и “Волынская резня”, начатая именно отрядами УПА (в апреле 1943 г.) против мирного польского населения. За весну-лето 1943 г. бандами УПА зверски были зарезаны, убиты, сожжены, утоплены в колодцах, все до единого, – польские жители сотен сел на Волыни – женщины, дети, старики. По неполным подсчетам исследователей – свыше 200 тыс.

Ответом на это была польская акция Армии Крайовой по уничтожению мирного украинского населения, в ходе которой были убиты тоже десятки тысяч людей.

Политика геноцида, особенно, по отношению к евреям, полякам, русским – эта типично нацистская политика – была органической составляющей всей деятельности ОУН и УПА. Инструкции и листовки ОУН, и довоенного и военного времени, содержат требование “уничтожать жидву, москалів, мадьяр, ляхів!”. (Див. Патріляк И.К., Війскова діяльність ОУН(б) в 1940-1942 г.г. – К., 2004, с.324,4868,485,568 и др.). Так они и действовали.

Насколько ужасной была та деятельность бандеровцев удостоверил в открытом (и тогда же напечатанном) письме к «Проводу ОУН – Бандеры и Главной Команды УПА» – от 24 сентября 1943 г. Тарас Бульба-Боровец – мельниковец-атаман так называемой Украинской Народной Революционной Армии. В том письме Бульба-Боровец писал бандеровцам (цитируем): «Ваша «влада» поводиться в терені як звичайна банда... Вона зводиться до варварського мордування безборонних жінок і дітей національних меньшин, палення і грабування їх майна, чим стягає вічну ганьбу на цілий український народ... Шамполування і розстрілювання українських селян та палення й грабування їх майна зробилося вашим щоденним зайняттям». (Цит. За кн. Вайцеховський А., Ткаченко Г. Український фашизм. – К.: Солюкс, 2004, С.175).

Послевоенная политика и деятельность ОУН и УПА – к середине 1950-х годов, как и во время войны, была вооруженной, бандитской за методам, борьбой (но уже на деньги империалистов США и Англии) против законной конституционной власти и Украинского государства – УССР, борьбой против украинского народа. Даже в “Фахових висновках” рабочей группы историков, где на 35-странице и приведены данные о количестве жертв с советской стороны в 1944-1953 гг., показано, что из тех 30676 людей, которые были зверски убиты бандеровцами, представители органов Советской власти составили меньшинство. А большинство – 17 326 человек – это колхозники, рабочие и домохозяйки, женщины, дети и старики ...

Добавлено через 29 секунд
Так выглядят важнейшие, неопровержимые факты из деятельности ОУН и УПА в 1930-1940-х гг., многие из которых вынуждены при-знавать и автора “фахових висновків”.

Всю свою преступную деятельность оуновцы, а точнее, бандеровцы осуществляли под лозунгом образования Украинского Самостоятельного Соборного Государства. Этим мотивом оправдывают ОУН-УПА и их современные апологеты. Но защитники оуновцев умалчивают о том, какое именно государство создавали бандеровцы. Они боролись за государство фашистского типа, националистическое, во главе с диктатором – вождем ОУН. Именно так это и значилось во всех оуновских инструкциях. (Див. Патріляк І. Вказ. праця. С. 472, 485, 486).

Разве в такой власти нуждался народ Украины? – Нет!

О чем свидетельствуют все эти факты?

Во-первых, о том, что вся деятельность ОУН и УПА в корне противоречила национальным интересам украинского народа в тот судьбоносный период. Наш народ, как и все другие, нуждался в мире, развитии. А националисты вместе со своими нацистскими хозяевами ввергли наш народ, как и народы Европы, в кровавую бойню, страшные разрушения, жертвы.

Их деятельность была коллаборационистской, предательской, антинациональной. Называть их деятельность в тот период “национально-освободительной” означает не только издевательство над правдой прошлого и памятью погибших, но и оправдание их преступлений.

Во-вторых. Вся деятельность ОУН и УПА в те года должна быть осуждена как преступная. Вся она целиком и полностью подпадает под квалификацию Нюрнбергским Международным Военным трибуналом, как и международным и отечественным правом вообще, их преступлений как таких, которые не имеют срока давности.

ОУН и УПА совершили преступления:

- против мира, а именно: участвовали в подготовке, развязывании и осуществлении агрессии гитлеровской Германии против Польши, СССР и др. стран.

- военные преступленияй, а именно: убивали и истязали военнопленных и заложников, участвовали в разрушении городов и населённых пунктов; нарушали все установленные международным правом законы ведения боевых действий;

- преступления против человечности, а именно: геноцид, убийства, истязания и увод в рабство гражданского населения Украины и многих других стран.

В-третьих. Неправомерной и неприемлимой является попытка признать ОУН и её военные формирования “воюющей стороной” во Второй мировой войне. По нормам международного права, в том числе Гаагской конвенции 1907 года, “воюющей стороной может быть признана только та сила, которая в своих действиях “придерживалась законов и обычаев войны” и была признана таковой в период самой войны.

В-четвертых. Оправдание ОУН и УПА означало бы сегодня в Украине оправдание фашизма и его соучастников, дальнейшее углубление раскола и конфронтации в украинском обществе, позорный пример надругательства над славой отечества, подвигом ветеранов Великой Отечественной войны, над уроками прошлого, пренебрежение государственными и национальными интересами нашего народа и его волей.

Власти Украины не должны допустить этого опасного шага и прекратить попытки реабилитации фашистских пособников в Украине.

Добавлено через 2 минуты
Примирение противоестественно и аморально
8 мая, накануне 60-летия Великой Победы, телевизионный канал ICTV транслировал содержание «круглого стола», посвященного теме «примирения». За круглым столом вели беседу заместитель госсекретаря Маркиян Лубкивский, доктора исторических наук и профессора Владимир Сергейчук и Анатолий Чайковский, телеведущий Дмитрий Киселев.

Состав «круглого стола» не предвещал полемики: собеседники единодушно высказывались за примирение ветеранов Великой Отечественной войны и бывших воинов УПА, расценивая это как шаг к снятию напряжения между ними. По словам пана Лубкивского, якобы нет существенной разницы между ветеранами Великой отечественной войны и ветеранами УПА, так как и те и другие «проливали кровь за Украину». Однако у них, заметил Лубкивский, разное правовое положение, унизительное для ветеранов УПА.

К сожалению, никто из присутствующих в утверждении пана Лубкивского не увидел грубейшего и циничного попрания истины, суть которой заключается в том, что ветераны Великой Отечественной войны сражались и проливали кровь, защищая свой народ и народы планеты от фашизма, рвавшегося к установлению мирового господства. Красная Армия в то время представляла собой основную часть анти-гитлеровской коалиции, объединявшую США, Англию, Канаду и десятки других стран мира. А бандеровская УПА боролась на стороне гитлеровской Германии и ее сателлитов и обильно проливала кровь своих соотечественников.

Эту истину неопровержимо подтверждают многочисленные исторические документы, заимствованные в архивах спецхранения. На эти документы ссылаются виднейшие украинские и зарубежные историки, в том числе и ученые Центра защиты исторической правды ВОВ Организации ветеранов Украины.

Казалось бы, истина лежит на поверхности и что мы имеем дело с двумя принципиально различными по своей социальной природе группами ветеранов. И потому лишь политические и нравственные дальтоники не могут видеть (точнее: не хотят видеть) разницы, которая отличает советских воинов-освободителей от бандеровцев – прислужников гитлеризма.

Следовательно, примирить антагонистов невозможно. И, если даже примирение попытаться задекларировать, то этот обман утаить невозможно. Его нельзя упрятать и политической трескотней, как шило в мешке. Пример Германии для нас должен быть поучительным: 80 % немцев решительно осуждают современных неофашистов – наследников гитлеризма.

Профессор Сергейчук, желая смягчить контрасты, заявил, что УПА якобы не воевала против Красной Армии, она, по его словам, уничтожала только энкаведистов. Демагогичность и лукавство слов пана профессора, изрядно поднаторевшего в искусстве манипулирования сознанием, очевидна, они рассчитаны на малосведущего в истории телезрителя.

Для опровержения вымысла пана профессора обратимся хотя бы к некоторым оперативным документам, относящимся к февралю 1944 г. В одном из них говорится: Первые дни освобождения Ровенщины от оккупантов обозначены следующими акциями УПА:

5.02.44 – банда УПА напала на разъезд Стешельск. Убит сержант железнодорожной бригады Красной Армии, уведены бандитами 9 девушек военнослужащих Красной Армии;

8.02.44 – в населенном пункте Цейцевичи бандиты совершили нападение на 2-х работников НКВД;

15.02.44 – в селе Селище банда бульбовцев совершила налет на работников Клесовского района. Убито 9 и ранено 2 человека из местных советских и партийных работников;

21.02.44 – банда напала на узкоколейную железную дорогу под Ракитно. Разобрано до 40 м пути, уведено несколько рабочих, осуществлено крушение поезда, груженого дровами;

27.02.44 – банда УПА численностью до 100 человек, одетых в красноармейскую форму, напала на село Лохча Сарненского района. Бандитами убит председатель сельсовета, вырезано 4 семьи советского и партийного актива;

27.02.44 – в районе населенного пункта Степань бандитами убито 12 военнослужащих Красной Армии;

29.02.44 – сотня УПА возле села Милятин Гощанского района из засады совершила бандитское нападение на эскорт штабных автомашин. Тяжело ранен командующий Первым Украинским фронтом генерал армии Н.Ф.Ватутин [1].

Перечень подобных бандитских акций УПА продолжался до 1956 года, о чем при желании можно осведомиться в архивах тех лет. Да вот только у адвокатов бандеровщины такого желания не существует. Для них единственным достоверным источником является бандеровский «Літопис УПА», в котором история бандеровщины полностью фальсифи-цирована. В нем не существует записей, компрометирующих бандеровцев и мешающих им появляться на экранах телевизоров, облачаясь в тогу. Зверства, чинимые бандеровцами на землях Украины, Белоруссии Польши, вызывали негодование, отвращение даже у немецких солдат, о чем поведал немецкий историк Вальтер Брокдорф в своей книге «Тайные команды Второй мировой войны». (Мюнхен, 1967).

По данным канадского историка украинского происхождения Виктора Полищука, жертвами украинских (галичанских) националистов и прежде всего бандеровцев стали 120 тыс. мирных поляков, не менее 40 тыс. украинцев и до миллиона евреев.

Наследники Степана Бандеры восторгаются кровавыми деяниями своих предшественников. К примеру, депутат Ровенского горсовета В.Шкуратюк, выступая перед своими единомышленниками, заявил: «Я горжусь тем фактом, что среди 1500 карателей в Бабьем Яру было 1200 полицаев из ОУН и только 300 немцев» (Киевский вестник, 1993, 26 марта).

Апологеты бандеровщины, используя свою монополию на СМИ, упорно пытаются облагородить облик своих подопечных. К числу таковых принадлежит журналист Я.Тинченко. В статье «Реабилитация бойцов УПА» (Киевские ведомости, 2005, 17 мая) Тинченко выражает восхищение деяниями бандеровцев. Особенно красочно описывает биографическую историю начальника разведки УПА Литвиненко, именует его «легендарным полковником», который, словно благородный рыцарь, «сражался с большевиками». По-рыцарски «сражается» он в январе 1918 г., когда расстреливает рабочих «Арсенала». Так же по-рыцарски «сражается» Литвиненко и в ноябре 1920 г., когда, изгнанный из Украины, бежит в Польшу в подчинение Пилсудского. Баталии «рыцаря» продолжались до ноября 1944 г., до того момента, когда он оказался в руках советских органов.

Вернемся еще раз к аргументам пана Сергейчука, который пытаясь преуменьшить кровавые злодеяния бандеровцев утверждает, что УПА не воевала против Красной Армии и что «она уничтожала только энкаведистов». Таким демагогическим приемом пан профессор оправдывает терроризм, дает (хотя и задним числом) санкции бандеровцам на убийство.

Чтобы лучше понять «гуманизм» пана профессора, напомним читателю, что это за категория людей («энкаведисты»), убийство которых оправдывает «ученый муж».

К «энкаведистам» относились сотрудники НКВД-МГБ-КГБ и пограничники, снискавшие за свой ратный труд всенародную любовь, войска МВД, которые так же приняли участие в ликвидации оуновского подполья. Боролись с бандеровщиной и сотрудники советских спецслужб – люди с чистой совестью. Они проникали в тайные замыслы оуновцев, которыми руководили и финансировали их терроризм вначале гитлеровские спецслужбы, а после 1945 г. американо-натовская разведка, и своим мужеством и умелыми действиями вписала славные страницы в историю страны. Наши потомки будут с благодарностью вспоминать генерал-лейтенанта П.А.Судоплатова, генерал-лейтенанта В.Г.Шевченко, генерал-майора Н.И.Зубатенко, полковника, доктора исторических наук, профессора В.Г.Чернявского («Чередниченко»), полковников П.Г.Полищука, Г.М.Быкова, П.Я.Свердлова, Г.М.Клименко, А.П.Рубана, В.В.Чубенко, Н.В.Зазулина, И.К.Шорубалко и многих других участников борьбы с кровавым оуновским подпольем.

Желая отмыть своих подзащитных, пан Сергейчук утверждает, что бандеровцы состояли в союзных отношениях с немцами лишь в первые дни оккупации Украины и якобы расторгли их, как только Гитлер аннулировал бандеровский акт от 30 июня 1941 года, коим про-возглашалась «самостійна Україна». Сразу же после разгона немцами самозваного украинского правительства Я.Стецко и ареста С.Бандеры и Я.Стецка бандеровцы, по утверждению Сергейчука, ушли в под-полье и начали вооруженную борьбу против оккупантов.

И снова ложь! Архивные документы говорят о том, что отношения между бандеровцами и их хозяевами-нацистами изменились лишь внешне. Исчезла прежняя эйфория, когда националисты восхищались подвигами «непобедимой» армии «третьего рейха» и мудростью ее фюрера Адольфа Гитлера. На деле же бандеровцы покорно подчинялись указаниям своих проводников Бандеры и Стецка, которые по каналам абвера из концлагеря Заксенхаузен слали письма своему наместнику во Львове Николаю Лебедю («Рубану»). Смысл этих писем сводился к приказу: «Жодного пострілу по німцях. Наш ворог – Москва!» [2].

В свою очередь, Н.Лебедь при встрече во Львове с нацистом Теодором Оберлендером (политкомиссаром батальона «Нахтигаль») 12 июля 1941 года заверил его, что отношения бандеровцев с немцами остаются неизменными «в интересах совместной борьбы против большевизма и еврейства». Об этом Оберлендер докладывал письмом от 14 июля 1941 года шефу 2 отдела абвера полковнику Лахузену. Фотокопия этого письма приведена в сборнике «Документы изобличают». (К., 2004. – С. 36).

Нет никаких доказательств тому, что бандеровцы якобы начали против немцев боевые действия силами УПА после аннулирования бандеровского акта от 30 июня 1941 года. Имели место лишь отдельные стычки между немцами, грабившими местное население, и бандеровцами. С целью устранения подобных явлений, немцы раз-решили бандеровцам применять оружие к солдатам вермахта, само-управно занимающимся изъятием птицы, скота и другого имущества у крестьян. Но такое изъятие признавалось законным, если солдаты вермахта осуществляли его в присутствии старосты украинца.

Другой причиной стычек гитлеровцев с бандеровцами являлось нарушение между ними взаимодействия, устойчивой связи. Нередко немцы принимали ватагу бандеровцев, оказавшихся вблизи их гарнизонов, за партизан – советских или польских, и открывали по ним стрельбу. Так возникали перестрелки. Всего в таких «сражениях» гитлеровцы и их союзники потеряли около одной тысячи человек. Однако считать такие стычки боевыми действиями УПА против оккупантов так же нелогично, как и отрицать существование между ними союзнических отношений. В подтверждение приведем несколько трофейных немецких документов.

В донесении гитлеровского сановника в дистрикте «Галиция» Паппе Главному имперскому управлению безопасности (РСХА) о результатах переговоров с членом Центрального провода ОУН Герасимовским 7 июня 1944 года сообщается, что в разговоре о поставках немецкого оружия в подразделения УПА Герасимовский поднял вопрос: «Не целесообразно ли уже сейчас подумать о закладке на территории дистрикта «Галиция» складов оружия и боеприпасов для УПА. Однако этими складами она сможет воспользоваться лишь в том случае, когда германский вермахт будет вынужден в последующем оставить часть территории дистрикта «Галиция». Эти склады могли бы содержаться германской стороной в полной тайне и охраняться так, чтобы они оставались недоступными для посторонних до самой эвакуации» [3].

«Предложение» Центрального провода ОУН было одобрено и полностью реализовано гитлеровцами. До отступления с советской территории они создали в Галиции 40 секретных баз с оружием и боеприпасами. Этим занималась специальная группа абвера, воз-главляемая майором Гельвихом. Данные о месте нахождения баз были сообщены командованию УПА.

Об этом дали показания на Нюрнбергском судебном процессе выступавшие в качестве свидетелей высокопоставленные чиновники абвера Эрвин Штольце и Юзеф Лазарек.

В свою очередь, верхушка ОУН-УПА скрупулезно выполняла обязательства, взятые перед гитлеровцами, о чем говорят ниже-приведенные документы:

Секретный документ Верховного командования Южной группой германских войск «О положении банд УПА на февраль 1944 года». В нем сказано: ...Национальные украинские банды препятствуют про-никновению советских бандитов (так нацисты называли советских партизан. – Ред.). Есть много сообщений о схватках между украинскими бандитами и советскими.

Банды УПА проводят свои собственные операции против Красной Армии. Взятые в плен русские доставляются в распоряжение немцев для допросов. Сведения, добытые УПА о советских партизанах и Красной Армии, сразу же передаются вермахту» [4].

В сопроводительных документах Верховного командования Южной группы германских войск имеются оговорки. Одна из них весьма примечательна: «После допросов при расстреле русских должен присутствовать представитель УПА». Для чего бы это? Ответ на этот вопрос – многочисленные кровавые экзекуции, удовлетворявшие животную жажду человеческой крови бандеровцев. Не случайно из громадного числа дел на бывших вояк УПА, рассмотренных судами Украины, около 40 тысячам было отказано в реабилитации. Реабилитация не состоялась потому, что была неопровержимо доказана их виновность в совершении кровавых злодеяний.

Вот вам, господа Лубкивский и Сергейчук, ответ на вопрос, почему ветераны Великой Отечественной войны отвергают всякое предложение о примирении с бандеровцами. К тому же, бандеровцы остались верны себе, не желают принести свое покаяние перед народом, которому они причинили столько зла, пытаясь обречь его на вечное фашистское рабство.

Бандеровщина – черная страница в отечественной истории. По современным меркам, она представляет международную террористи-ческую структуру. А поэтому примирение с ней противоестественно и аморально. Его силовое навязывание углубит раскол в обществе.

Добавлено через 1 минуту
Тезисы выступления в Верховной Раде 16.03.2005 г.

Весь мир ошеломлен чудовищным преступлением, совершенным международными террористами в Северной Осетии, в г. Беслане.

Еще не прошел шок от террористического акта в сентябре 2003 года в США, унесшего более 2-х тысяч жизней ни в чем не повинных людей.

И вот опять в сентябре 2004 г. международные террористы совершили новое чудовищное преступление, по цинизму не имеющему себе равных в истории.

Террористы захватили школу, взяли в заложники детей. Результат 335 убитых, из них более 150 дети.

Цель – дестабилизация политической обстановки, междоусобица среди народов Кавказа, отрыв их от Российской Федерации, а то и ее разрушение.

И это в один из памятных дней для самых маленьких – первоклашек, когда они впервые намеревались посмотреть в окно знаний.

Анализируя состояние изучения истории, ее учебно-материальную базу в общеобразовательных школах Украины, приходишь невольно к выводу, что определенные политические силы захватили в заложники детей, внуков и правнуков победителей в Великой Отечественной войне, убивают, калечат у них сознание и Память истории нашего народа и государства

Только так можно оценить это явление в учебном и воспитательном процессе школы, поскольку они противоречат действующему законо-дательству Украины и многократным высказываниям и указаниям Президента Украины, то есть в школах идет противозаконный процесс.

Учебники, учебные пособия по истории, рекомендованные экспортной комиссией Министерства образования Украины, наполнены преднамеренной ложью о советском периоде Советской Украины, в том числе о самом святом – Великой Отечественной войне 1941-1945 годов.

Министерство во главе с В.Г.Кременем стало одним из Центров политического терроризма, центром нарушения действующих Законов Украины.

Закон Украины «Об увековечении Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов» требует «недопущения фальсификации истории Великой Отечественной войны в научных исследованиях, учебно-методической литературе, учебниках и средствах массовой информа-ции».

Указ Президента Украины от 26 марта 2003 года, Постановление Верховной Рады от 6 марта того же года «О праздновании 60-летия Победы и памятных событий Великой Отечественной войны 1941-1945 годов» направлены на подготовку и проведение юбилейных мероприятий, как в них указано, с целью «консолидации общества, утверждения героических традиций старших поколений».

Эти требования высших органов государства созвучны с Поста-новлениями IV съезда Организации ветеранов Украины и обращениями делегатов съезда к руководителям государства и общественности страны, в том числе и к работникам образования. Все документы были своевременно отправлены и руководству государства, министерству.

Этому предшествовали Всеукраинские конференции, круглые столы, семинары, где обобщен большой объем научных исследований ученых-ветеранов, опыт работы ветеранских организаций и главное – знания не из книг, а по своему фронтовому опыту при защите Отечества и освобождении стран Европы от злейшего врага человечества – фашизма.

Казалось бы исполнительной власти осталось одно: исполнять законы и постановления государства и требования общественности, особенно тех граждан Украины, кто защитил и дал жизнь тем, кто возглавляет государство и пользуется уже 60 лет дарованной им жизнью.

Десять лет, с 1994 года, мы стучимся в двери Министерства образования и науки, прошли путь от мирных переговоров и переписки до начала протестных акций. Но практически никаких изменений. Одни обещания сначала зам. министра Савченко, теперь Огневьюка.

И это при том, что для реализации законов, постановлений создан Оргкомитет по подготовке и организации 60-летних юбилейных торжеств, посвященных Победе и освобождению Украины, во главе с Премьер-министром Украины В.Ф.Януковичем, одним из претендентов-кандидатов в Президенты Украины. Отработан детальный план меро-приятий, но почти по всем направлениям выполнение его продвигается плохо.

Я не буду подробно останавливаться на действующих учебниках и пособиях. Это сделают наши представители.

Хочу обратить внимание присутствующих на то, что все учебники, пособия, начиная с 1991 года претерпевают очень малые изменения, продолжая фальсифицировать историю не столько потому, что много-численные авторы учебников для 5-х классов, как-то Г.Кучерук, В.Мисан, В.Власов, О.Данилевская; для 11-х классов – С.Кульчицкий, Субтельный, Жуковский, Турченко, Горецкий, Гусар, Данченко, Левитас и др., пользуясь свободой исторического мышления, толкуют как бы по своему историю, потому что они выполняют государственный заказ Министерства образования и науки Украины.

Этим госзаказом являются Программы истории Украины для общеобразовательных учебных заведений. Направленность и содержание заказов – программ, их политическая заряженность на очернение истории определяет и состав наемников-авторов, выполняющих роль политических киллеров от истории. Отсебятины быть здесь не может, т.к. качество исполнения заказа и его рекомендации для использования в учебном процессе определяет экспертная комиссия министерства. Ни в одной программе истории нет даже понятия «Великая Отечественная война». О работе этой комиссии может рассказать руководитель нашего Центра защиты правды истории, он же член этой комиссии, доктор исторических наук, профессор Ю.В.Шиловцев. Предположить, что эта литература, ее авторы случайно прорвались в школу нельзя. Ответственность вся лежит на работниках министерства и его руководстве.

Чтобы у учащихся не было сомнений в фальшивости изучаемых тем истории, ни в одном учебнике не рассматриваются причины и основные виновники войны. Полностью игнорируются решения и материалы международных документов Тегеранской и Ялтинской конференций глав государств Англии, СССР и США и приговоры Нюрнбергского процесса над главными военными преступниками, а также колоссальный массив дипломатических документов мировой политики, достаточно доступных для объективных выводов историков.

В учебниках не раскрыта суть и глубокое содержание Великой Отечественной войны, а в учебниках 5-го класса название Великой Отечественной заменено на «советско-нацистскую».

Программами не предусмотрено изучение итогов и уроков войны, то, что должно вывести учащегося на активное восприятие изучаемого материала и дает ему основу для активного самостоятельного изучения истории.

Фрагментарность содержания учебников исключает полностью объективность и позволяет учителю манипулировать сознанием ученика. А министерство только создало для этого условия.

Коротко о содержании программ:

5-й класс

Цели – подготовить учеников к успешному усвоению исторических знаний в следующих классах.

Какие темы?

1. Установление большевистской власти в Украине.

Содержание:

Индустриализация, создание колхозов и как результат – голодомор.

2. Украина в пламени войны (1939-1945 гг.)

Содержание (по учебнику Власова и Данилевской):

«Войне предшествовали тайное соглашение фашистской Германии и большевистского Советского Союза – Гитлера и Сталина за владение миром. Истинные виновники остались за скобками. Кровавые вожди решили судьбу многих народов Европы».

Дальше, «жестокость войны определялась тем, что ни Советский Союз, ни фашистская Германия не заботились об освобождении Украины и создании в ней независимого государства.

Поэтому «сознательные украинцы», понимая, что необходимо самим решать судьбу Украины, под опекой ОУН создали украинское правительство и УПА, которая «освобождала города и села Украины- от фашистских оккупантов, защищала мирное население». А т.к. советское правительство не хотело, чтобы Украина имела свою армию, то после освобождения Украины в 1943 г. (?) большевики начали воевать против УПА. Это была война против собственного народа, стала еще одним свидетельством большевистского террора».

Вот лицо и суть понятий, которые вдалбливают в головы детей.

Получается, что деды и прадеды этих детей «большевики оккупанты» равнозначны фашистским. Что руководили борьбой с гитлеровскими захватчиками не Советское правительство и Ставка Верховного Главно-командования, а правительство оуновцев, а освободила Украину УПА.

Значение Победы для Украины, для всего человечества авторы определили только величиною потерь. Это все, что сказано о войне.

На это отведено полстраницы, остальные почти три страницы посвящены, так сказать, «подвигу» в войне польской гражданки, украинского происхождения Олеге Телиге, погибшей в результате междоусобия среди ОУН(б) и ОУН(м), и описанию молитвы вояк УПА.

И все это при том, что о Великой Отечественной – ни слова.


В программе 10 класса, в теме №4

«Тоталитаризм и диктаторские режимы», «Россия – СССР» поставлены в один ряд с фашистскими режимами Италии, Германии, Испании. Ни слова о режиме Хорти в Венгрии, Антонеску – в Румынии. Главная суть темы – опорочить как можно больше советскую власть и социалистический строй, навязывать ученикам с помощью взятого на прокат из «западного» лексикона понятие «тоталитаризм».

Ни слова о том колоссальном социально-экономическом скачке, который совершил Советский Союз за кратчайший исторический срок.

Из этого учебника ученики поймут одно, что кроме насилия, голодомора, политических репрессий советский строй ничего не имел, он был таким же злом, как и фашизм. Т.е. пропагандируется рейгановская формула «империя зла». А следовательно, деды и прадеды учеников, защищая этот строй, кроме беды ничего не дали человечеству.

Программа 11 класса ничем не отличается

Отсутствие безработицы, бесплатные лечения и образование, бес-платное получение квартир с мизерной квартплатой авторы считают антинародной внутренней политикой военно-политического руководства страны во главе с И.Сталиным.

А дипломатическое умение оттянуть на два года войну, заставить бывших недругов (США, Англию, Францию) воевать с Германией на стороне Советского правительства – это антинародная внешняя политика.

Ученикам не дается даже в объеме минимального понятия о значении подвига Красной Армии, сорвавшей планы гитлеровцев на молниеносную войну, о сути перелома не только в Великой Отечественной войне, но и во всей Второй мировой.

Авторы не дают ответ на вопросы, как и почему 136 гитлеровских дивизий с необыкновенной легкостью, всего за 30 дней, подавили 135 по-современному вооруженных и обученных дивизий европейских стран и почему им не удалось покорить СССР за четыре года?

При этом цивилизованные европейские страны капитулировали: Польша – за 19 дней, Чехословакия сдалась без боя, Франция – за 45 дней, тогда как оборона ряда советских городов длились месяцами (Одесса – 70 дней, Севастополь – 250 дней, Ленинград – 900 дней, Братская крепость – больше месяца).

Остался вне внимания массовый героизм солдат и офицеров Красной Армии и Военно-Морского флота, талант советских полководцев и флотоводцев.

Не вспоминаются общеизвестные герои войны: А.Талалихин, Л.Чайкина, О.Кошевой, Д.Карбышев, Л.Павлюченко, А.Маресьев, Н.Гастелло, Л.Убийвовк, В.Котик, Н.Соснина, организации юных патриотов Краснодона, Полтавы и многие др.

Героизация подвигов вояк ОУН и УПА один из главных лейт-мотивов для так называемого «поднятия самосознания украинского народа», скрывая при этом их антиукраинскую, коллаборантскую сущность, их деятельность на корысть фашистских захватчиков.

Таким образом, из материалов учебников учащиеся не в состоянии осознать величие нашей Победы, ее значение для современности, для Украины, по достоинству оценить и понять, почему народ готовится отмечать 60-летие Освобождения Украины и Великой Победы, как всенародные, общегосударственные даты, и для чего, и для кого это нужно.

Ветераны, ветеранские организации видят как свою святую обязанность: отстоять Память о миллионах молодых жизней, отданных за Победу, свободу и независимость народа, за жизнь будущих поколений, за будущее нашей Украины и народов бывшего Советского Союза, в одном боевом строю разгромивших фашизм.

Мы до конца дней будем бороться, чтобы уберечь молодежь от забвения величайшего подвига их дедов и прадедов, от лжи и вранья, которые позорят наше поколение – победителей, рвут корневую связь поколений, разрушая государство Украины.

Мы утверждаем, что современные учебники не способны передать живую ткань событий в их взаимообусловленности и взаимодействии. Материал методологически построен так, что не может вызвать у учеников душевных ассоциаций, в содержании учебников они не видят живых людей, их героизм и трагедию. Это ведет к потере всякого интереса к истории, как науки, как к необходимым знаниям. Состояние дел в нашей школе вызывает больше вопросов, но не дает ни одного ответа.

Почему не выполняются Закон Украины «Об увековечении Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов», и соответствующие Постановления?

Почему исполнительная власть никак не реагирует и не спрашивает за игнорирование Законов и ее Постановлений?

Почему нет никакой реакции на требования общественности по наведению порядка в деле обучения и воспитания нашей молодежи?

Дальше терпеть такое положение ветераны Великой Отечественной не могут. Нас беспокоит будущее детей, нашего народа и государства Украина.

У нас нет больше времени для длительных ожиданий. Запас терпения иссяк.

Выводы

Школьные программы, учебно-методическая литература, учебники не соответствуют требованиям нормативно правовых актов о не-обходимости правдивого освещения новейшей отечественной истории, событий Великой Отечественной войны
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 10:13   #4
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

А еще говорят, не нацисты)
Миниатюры
a8af9c1-15.jpg   6fb0459044ba1ba0deb4f29545b11dae_full.jpg  
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 10:29   #5
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

Письмо.
Президенту Украины В.Ющенко

Председателю Верховной Рады Украины В.Литвину

Премьер-министру Украины Ю.Еханурову

Послу Украины в Польше

Организации ветеранов Украины

Товарищество памяти жертв Организации украинских националистов и родственников загубленных поляков от человеко-ненавистнической организации ОУН-УПА полностью поддерживает обращение Комитета ветеранов Украины от 24 мая 2005 года с требованием не придавать членам ОУН-УПА статуса участника боевых действий против фашистов в ходе Второй мировой войны.

Постановление это подготовлено Министерством труда и социальной политики Украины (В.А.Кириленко), сообщил Укринформ. Подготовлен проект для рассмотрения Кабинетом Министров и Верховной Радой Закона о внесении изменений в законы Украины, касающихся статуса ветеранов войны и гарантии их социальной защиты.

В проекте предусмотрено, что его задачей является:

1. В целях “исторической справедливости” уравнять права всех украинцев, которые воевали на фронтах Второй мировой войны.

2. Придание ветеранам разных армий, в т.ч. бывшим фашистским, одинакового статуса и социальных гарантий.

Товарищество считает, что министр и автор проекта не видят большой разницы с правовой и моральной стороны участия в войне ветеранов Великой Отечественной войны и боевиков УПА, не беря во внимание, что цели настоящих ветеранов и боевиков были разные, как и мотивы их героизма в войне.

Ветераны ВОВ погибали и проливали кровь в защиту своего народа, своей земли и народов Европы от фашизма.

Красная Армия была главной силой в антигитлеровской коалиции. УПА, наоборот, задерживала освобождение Европы и уничтожала безоружных польских людей в землях: Волынской, Тернопольской, Полесской, Львовской, Станиславской, Люблинской, Ржеговской.

ОУН-УПА уничтожили около 200 000 поляков, около 40 тыс. украинцев и много тысяч евреев. Прокуратура Польши однозначно подтвердила, что украинские националисты из ОУН-УПА в 1939-1947 гг. проводили уничтожение людей. Документы подтверждают, что злодеи ОУН-УПА очень тесно сотрудничали с гитлеровским фашизмом и его вооруженными формированиями.

Неужели семьи погибших согласятся, что в независимой Украине убийц приравняют к настоящим защитникам?

Надеемся, что ветераны ВОВ не допустят признания ОУН-УПА.

Президент Штефан Сикерко

г. Вроцлав (Польша)
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 10:59   #6
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

Два письма В.В.Полищука из Канады

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

історику, професору Станіславу Кульчицькому
(до відома Прем’єр-міністру України
і депутатам до Верховної Ради України)



В інтернеті прочитав Вашу статтю п.з. “Воював – але не ветеран, боровся, але не борець”, яка примусила мене публічно звернутися до Вас відкритим листом, бо ж Ви торкаєтеся в ній справ небайдужих для України, як держави і українців, як народу.

Темою Вашої статті є захист законопроекту «Про відновлення історичної справедливості щодо борців за свободу і незалежність Української держави», підготовленого «Урядовою комісією з вивчення діяльності ОУН-УПА», яку Ви очолюєте. На жаль, я не читав тексту проекту, тому обмежуся виключно до Вашої статті.

Мешкаючи у Канаді, я понад двадцять років досліджую феномен українського інтегрального націоналізму і в ході праць над темою дослідив тисячі архівних документів і доступну літературу в українській, англійській, польській, російській і чеській мовах. Пишу про це, щоб не було сумніву щодо моєї необізнаності проблеми.

Пробачте мою відвертість, але після прочитання Вашої статті в мене склалася думка, що:

а) Ви ніколи не досліджували доступних в Україні архівних документів і літератури, які торкаються ідеології, програм і діяльності структур ОУН, зокрема ОУН Бандери, а однією з тих структур була т.зв. Українська повстанська армія, членів якої Ви називаєте «борцями за свободу і незалежність Української держави» – і тому Вам невідомі факти, а якщо так, то Вам би не брати слова у цій справі і не очолювати названу комісію;

б) знаючи історичну правду про злочинну суть ОУН-УПА Ви (це ймовірніше) свідомо стали на захист цього формування не з позицій людини науки, а з позицій політичного прихильника збройної структури, яку в українському народі називають “бандерівцями”.

Щоб не ускладнювати проблеми, иідінчуіч до тверджень зі статті в такому порядку, як вони викладені Вами.

Вже на самому початку Ви, всупереч фактам, пишете, що раніше у хорі недругів Української повстанської армії звучав тільки голос українських комуністів. Самі слова: хор недругів, засвідчують, що їх не пише людина науки, а радше пропагандист, бо ж це лексике пропагандиста, а не історика. Це ж неправда, що тільки українські комуністи виступали (і надалі виступають) проти ОУН-УПА, тому й треба запитати: чи українські соціалісти, соціал-демократи, українські демократи в Україні і поза нею мають іншу, ніж в українських комуністів, думку про це формування? Зверну увагу, що ОУН Бандери від лютого 1940 року узурпувала собі право репрезентувати весь український народ, і Ви, виявляється, йдете по цій же лінії, хоч ідеологія, політичні програми й діяльність ОУН чужі українському народові, чужі його природі, доказом чого є наслідки виборів до Верховної Ради України.

Далі Ви кажете, що до українських комуністів приєдналися російські політичні діячі, і що працівникам МЗС України довелось нагадати 16 липня ц.р. своїм колегам про неприпустимість втручання у внутрішні справи України. Виявляється, що й МЗС України стоїть на позиціях, за якими діяльність ОУН-УПА – це внутрішня справа України. Чи справді воно так? Чи МЗС України не помиляється в цьому? Чи ж МЗС України не відомо, що від рук ОУН-УПА-СБ мученицькою смертю загинуло щонайменше 120.000 польського населення і тому діяльність ОУН-УПА (і СБ) не може бути байдужою для Польської держави? Саме тому міністр закордонних справ Польщі 24-го вересня ц.р. заявив, що «УПА для всіх поляків була злочинною організацією» і що реабілітація учасників ОУН-УПА була б прийнята в Польщі як «глибоко несправедлива». Саме злочинна діяльність ОУН-УПА-СБ по відношенню до польського цивільного населення і брак засудження цього формування державною владою України й досі стоїть на перешкоді дружньому співжиттю польського й українського суспільств. Від рук названого формування мученицькою смертю гинули мирні росіяни, чехи, про українське цивільне населення в цьому місці не згадуючи. Чи ж може МЗС Російської Федерації бути байдужим на намагання визнати «бійців УПА» воюючою стороною, коли структури ОУН Бандери виловлювали колишніх радянських солдатів (котрі переховувалися у волинських селян) і розстрілювали їх або душили путами, а трупи вкидали в колодязі? Ні, справа ОУН-УПА, це не «внутрішня справа України», це біль України й суміжних країн, але передовсім України, якого можна позбутися тільки шляхом розкриття історичної правди про це форму-вання. Це ж бо проблема, яка стоїть на перешкоді скласти дружні відносини між українським і польським народами (не між державними структурами, бо це інша річ, а між народами). Тарас Бульба-Боровець писав у «Відкритому листі до проводу ОУН Бандери» (Оборона України», 10 серпня 1943 р.) таке: Чи правдивий революціонер-державник може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель? Йшлося про партію ОУН Бандери. То що ж – держави, яких громадянами були вирізуванні боївками ОУН Бандери «національні меншості», не можуть противитись визнанню ОУН-УПА? Пригадаю, що національні меншості захищаються міжнародним правом. При цьому зразу ж, з позиції українця, скажу: чи світлу мету – побудову української держави, можна здійснювати методами народовбивства – «вирізуванням націо-нальних меншин» і, додам, терором у відношенні до українців?

Ви учасників УПА називаєте бійцями УПА, маючи на думці УПА як армію. А чи справді УПА була армією? Хто, крім держави, може творити армію? То, може, Ви вважаєте, що ОУН Бандери 30 червня 1941 року справді прокламувала українську державу? Якщо так, то розмова з Вами взагалі недоречна. УПА не була ні армією, ні повстанським рухом, ні партизанкою. Про «армію» я вже сказав, що її творити може тільки держава, а не якась партія, натомість щодо «повстанського руху», то в його склад входять виключно добровольці, тоді коли в УПА вже в травні 1943 року понад 50% були терором, отже злочинним шляхом, «мобілізовані» українські селяни. Те саме відноситься до «партизанки» – її учасниками можуть бути послані в партизанку державою солдати, або ж добровольці, а щодо УПА, слід повторити, то в її складі були терором «мобілізовані», отже не послані державою і не добровольці.

Якщо учасники УПА не були ані бійцями (солдатами), ані партизанами, ані учасниками повстанського руху, то не можна про них говорити, як про «ветеранів». Не випадково ж Міжнародна Асоціація Ветеранів ІІ-ї світової війни не прийняла до свого гурту УПА, хоч ОУН Бандери багаторазово й наполегливо домагалася цього.

У цьому контексті слід поставити запитання: то чим же була УПА? За визначенням того ж Тараса Бульби-Боровця, збройні відділи ОУН Бандери мали характер партійних боївок (див. ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, ар. 103-105). Хто ж входив у склад тих «партійних боївок»? Архівні документи дозволяють на сформулювання досить чіткої відповіді на це запитання: хребет УПА, тобто її середній і вищий командний склад, становили члени ОУН Бандери, як правило галичани – колишні поліцаї в німецькій службі, котрі на наказ ОУН Бандери в березні 1943 року пішли зі зброєю в руках «до лісу» (це в основному середнього рівня командування) і колишні солдати, підофіцери й офіцери батальйонів Нахтігаль і Роланд, з яких під кінець 1941 року створено 201 батальйон Schutzmannschaften, розформований під кінець 1942 року, а весною 1943 року вони, на наказ ОУН Бандери, пішли на Волинь формувати бандерівські збройні відділи, які початково називалися «Українська Визвольна Армія» (УВА) – див. Літопис УПА, т. 1, с. 46. Названі тут члени ОУН Бандери створили також хребет підпільної мережі цього формування й залучили до неї морально сумнівний волинський елемент, в тому й 16-літніх хлопчаків. До весни 1943 року гітлерівський терор настільки посилився, що тисячі селян Волині були вимушені перехову-ватися від переслідування по волинсько-поліських лісах, частина з них пішла в радянську партизанку, а частину «організувала» ОУН Бандери, оперуючи гаслами боротьби проти німецьких окупантів. Але таких було замало, то ж від самого початку існування збройних відділів ОУН Бандери, тобто від весни 1943 року починаючи, ця ОУН, застосовуючи терор, узурпуючи право до державної влади, почала «мобілізувати» волинських селян у ряди організованих боївок. З архівних документів видно, що у травні 1943 року не менш 50% учасників бандерівських боївок були «змобілізовані», тобто силою, терором залучені до них. Наведу за українцем, який досі живе у США, на Флориді, опис «мобілізації» до УПА в Галичині після визволення її з-під гітлерівської окупації. Цей українець у листі до варшавського українського (націоналістичної орієнтації) Нашого слова написав таке: вночі прийшли до села «есбісти», тобто боївкарі бандерівської «Служби безпеки», й забрали всіх, понад сотню, здатних до «війська» чоловіків і хлопців і вивели їх у ліс, там поставили в шеренгу й сказали: ви змобілізовані в ряди УПА, а хто не хоче бути в УПА, хай вийде з шеренги. Вийшло кільканадцять молодих галичан і їх тут же, на місці, розстріляли, про що вістка рознеслася по всій околиці. В архівах ДАРО, ДАГОУ та ДАВОВУ я знайшов кількадесят індивідуальних і бланкових «мобілізаційних листків» з періоду гітлерівської окупації західних областей України і після їх визволення, якими волинські й галицькі селяни «покликалися до УПА під загрозою відповідальності перед революційним судом», з репресіями по відношенню до родин включно.

А Ви, шановний Професоре, пишете, що українці «вступали до УПА». З кожним місяцем «мобілізувати» до УПА посилювалося, 1944 року понад 60% учасників УПА були «змобілізовані», отже терором до неї залучені, були «мобілізовані» не тільки рядові учасники УПА, але й майбутні її командири. Приблизно 30% учасників УПА, це були ті, котрих, використовуючи стан гітлерівського терору, фальшивою пропагандою ОУН Бандери залучила до УПА. Вони й «змобілізовані», боячись помсти на родинах, боялися залишити ряди УПА, найчастіше з неї втікали українці з Великої України, але їх, після переловлення, засуджували за «дезерцію» й карали смертю, найчастіше розстрілом перед відділом, а інколи й шляхом відрубанім голови перед відділом. Про це також є архівні документи авторства структур ОУН-УПА-СБ. Це і є зразок класичного терору.

У контексті статті Сергія Гончарова Ви ставите авторові у закид, що він пише про участь бандерівців у гітлерівському геноциді, тоді коли законопроект, про який мовиться, торкається виключно діяльності УПА після визволення з-під гітлерівської окупації, коли йдеться про УПА, якої учасники вели збройну боротьбу з радянською владою. Цим Ви намагаєтесь відмежувати діяльність ОУН-УПА, яка була скерована проти сталінського режиму, від її іншої діяльності, причому встановлюєте не відомо чому межу – жовтень 1944 року, хоч західні області України були визволені починаючи з ранньої весни того року. Ви, як видно, з тактичних міркувань, вигідних під сучасну пору, навіть намагаєтесь відмежувати УПА від ОУН Бандери, бо остання має за собою співпрацю з німецьким окупантом, має за собою страхітливі злочини бандерівської структури у вигляді «Служби безпеки». Те, що Ви робите, це намагання увести в оману Верховну Раду України. Таке Вам, мабуть, підказав чільний захисник ОУН-УПА, колишній упівець, співредактор Літопису УПА, канадський професор Петро Потічний, саме він, теж з тактичних міркувань, пропонує тимчасово відокремити структуру УПА від неславної ОУН Бандери, хоч ОУН-УПА-СБ, це теж ж саме формування і воно нероздільне ані в часі, ані в просторі.

Тут доречним буде пригадати визначення ОУН, яке зробив для потреб Канаріса чільний діяч НСДАП (NSDAP – гітлерівська партія) Шікельданц (Schikeldanz): ОУН є нічим іншим, як тільки малою терористичною групою зі специфічним галицьким забарвленням. Такою ОУН була в міжвоєнний період, в час гітлерівської окупації і після неї, вона, ОУН Бандери, терором присилувала волинських і галицьких селян скоювати злочини проти поляків, росіян, чехів і українців, проти мирного, цивільного населення, вона організовувала й уводила в дію народовбивство.

Ви наголошуєте на тому, що в законопроекті йдеться про пільги учасникам збройної боротьби із радянською владою. Тепер модно виступати проти радянської влади, але такий підхід до справ слід залишити політикам, пропагандистам, натомість історик повинен роз-глядати події в контексті діючого в час подій державного й міжнародного права. Радянський Союз був державою визнаною міжнародним правом, він був важливим членом антигітлерівської коаліції, натомість ОУН вступила в Другу світову війну як союзник гітлерівської Німеччини, ОУН Бандери дала їй батальйони Nachtigall і Roland, вона до пізньої осені 1942 року віддала своїх членів у розпорядження гітлерівського окупанта (201 батальйон Schutzmannaschaften), а до весни 1943 року в розпорядженні німців була політично підпорядкована ОУН Бандери українська допоміжна поліція. Ця ж ОУН від грудня 1943 року поновила співпрацю з гітлерівським окупантом. Ви, шановний Професоре, пишете неправду про те, що галицькі хлопці воювали тільки за свої клаптики землі, за свою греко-католицьку церкву. Ні, вони брали участь у протирадянській боротьбі на наказ ОУН Бандери, яка очікувала на третю світову війну, про що Ви повинні знати на підставі вже після-воєнних постанов ОУН Бандери, тексти яких доступні в українських архівах і в бандерівській літературі,,Ви, Професоре Кульчицький, словосполучення «злочини УПА» пишете у лапках, неначе ці злочини – лише видумка «недругів ОУН-УПА». Невже Ви не знаєте зізнань отих 16-літніх волинських хлопчаків (родина Подолець), яким ОУН Бандери надала необмежену владу над людьми, наділяючи їх членством у боївках «Служби безпеки», хлопчаків, котрі в потилицю стріляли колишнім радянським полоненим, душили їх путами і вкидали в колодязі (пригадайте тільки з архівів колодязь Куровського!). Невже Ви, Професоре, не знаєте звітів з широкомасштабних «акцій» ОУН-УПА на Іванову Долину, Гуту Степанську, звітів, які знаходяться в українських архівах? Ви кажете, що «злочини УПА», це радянська пропаганда, то невже Ви не знаєте двохтомної фактографічної праці авторства Владислава й Еви Сємашків, в якій на кожній сторінці описи жахливих масових, планових, методичних убивств мирного польського населення Волині й багато прикладів убивств тих українців, котрі помагали беззахисним поляками схоронитися перед мученицькою смертю?

Ну, хай Вам – ОУН-УПА-СБ обтяжують радянські, польські й українські комуністичні автори, але ж є в архівах документи авторства українця, який 1940 року був посланий на Волинь Андрієм Лівицьким організувати там протирадянську партизанку, отже документи авторства послідовника політики Української Народної Республіки. Йдеться про згаданого вже Тараса Бульбу-Боровця. Пригадаю, отже, дещо з тих документів.

У листі від 25 березня 1943 року до «Крайового Проводу Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери» (ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, ар. 103-105), його автор, Тарас Бульба-Боровець, отже не комуніст і не полонофіл (у міжвоєнний період репресований польською владою в Березі Картузькій), писав: Польське питання. На згаданій нашій нараді 21.1. 1943 р. ця справа була всебічно обговорена. Тим часом, замість дотримуватися устійненої тактики, Організація в останніх днях відкрила для українців ще один фронт – польський. Пішли в рух сокири і віхоть. Вирубується та вивішується цілі родини і випалюється польські оселі. «Сокирники» вирубують та вивішують ганебно безборонних жінок і дітей. У «Відкритому листі до членів Проводу Організації Українських Націоналістів Степана Бандери» від 10 серпня 1943 року (див. Оборона України від 10.08.1943 р.) той же Тарас Бульба-Боровець пише: Вже в час переговорів, замість того, щоб проводити акцію по спільно накресленій лінії, військові відділи ОУН, під маркою УПА, та ще й нібито з наказу Бульби, заходились винищувати ганебним способом польське цивільне населення й інші національні меншини. Тут повторю з цього ж листа: Чи правдивий революціонер-державник (за такого вважав себе Тарас Бульба-Боровець – В.П.) може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин (...) За що ви боретесь? За Україну, чи за вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру в тій державі? За український народ, чи за свою партію?

Тарас Бульба-Боровець восени 1943 року був арештований німцями, але встиг ще написати листа від 24 вересня 1943 року до Проводу ОУН-Бандери і Головної команди УПА (ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, ар. 100-102), в якому мовиться: Ви узурпуєте собі право на суверенну всеукраїнську державну владу, до чого як одно з багатьох політичних угруповань не маєте найменших підстав (...) Ваша «влада» поводиться в терені не як народна революційна влада, а як звичайна банда. Ви замість поборювати анархію в країні, самі її збільшуєте своїм ганебним поступуванням, яке зводиться до варварського мордування безборонних жінок і дітей національних меншин, палення та грабування їх майна, чим стягаєте вічну ганьбу на цілий український народ (...) шомполування й розстрілювання українських селян та палення й грабування їх майна зробилося вашим щоденним заняттям (...) сьогодні ніхто не хоче з українцями говорити. Цілий культурний світ через вас трактує українців не як людей, що шляхом революції борються за свою державу, а як звироднілих варварів і звичайних бандитів (...) так звана «Безпека» на право і наліво шомполує та катує людей.

Пресовий орган Т.Бульби-Боровця Оборона України, отже неначе сам Т.Бульба-Боровець, у номері за серпень 1943 року (ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 15, ар. 6, 7) пише: Пригадайте собі 1941 рік, коли бандерівці з висолопленими язиками перли за німецьким фронтом і проголошували «бандерівську самостійну» (...) Що це коштувало Україні? В першу чергу життя півтора мільйона полонених українців, що на заклик бандерівців пішли в німецькі руки і яких німота виморила по таборах. Хто поверне їх українському народові? Бандера, Максим, Ришард Ярий, чи може інший провід? (...) Що спільного з українською революцією мають всі бандерівські безправ’я, побої, грабежі, мордування та вбивства, яких ми є щоденними свідками. Чи існувала коли на Україні така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як «путярами» та «сокирниками» (...) мордувала гірше від гестапо або НКВД? (...) А скільки жертв народу, закутування, або ганебне замучення отих голів сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців, безпартійних свідомих і чесних українців, які загинули тільки тому, що були інших переконань і засуджували злочинну бандерівську роботу (...) Дика і чужа для нас бандерівщина.

Наведені вище слова писані не «москалями», не українськими комуністами, ані прихильником поляків, їх писав українець, ворог більшовизму, прихильник принципів УНР. Тут процитовані тільки малі фрагменти листів (ширше я їх процитовую у статті Рік 1943: ОУН Бандери на Волині), але й на їх підставі можна стверджувати, що Ви глибоко помиляєтесь, коли слово «злочини УПА» пишете в лапках, коли з тактичних міркувань намагаєтесь відокремити УПА від ОУН. А була ж ще «Служба безпеки» ОУН, була «Польова жандармерія», які до підозрілих, з наказом ОУН Бандери публічно застосовували тортури, домагалися зізнань, підвішуючи над вогнищем. Архівн, авторства «Служби безпеки» документи, показують, що в «слідстві» в підозрілого, підвішеного над вогнищем, згоріли ноги по коліна, а той і так не зізнався у провині. При нагоді скажу, що цитовані вище листи Тараса Бульби-Боровця не поміщені у багатотомному виданні Літопис УПА, хоч вони безпосередньо торкаються цього формування.

Професоре, замість того, щоб давати наукові докази на тему суті і методів діяльності ОУН-УПА-СБ, Ви, щоб відвернути увагу від злочинів ОУН-УПА-СБ, взялися звинувачувати органи радянської влади у злочинах. Щоб не підозрювати мене у прихильності до цієї влади, скажу, що мого батька, Варфоломія Левковича Поліщука (як і понад три тисячі інших, арештованих в Західній Україні після вересня 1939 року, не враховуючи інших понад 20.000 польських громадян), у квітні 1940 року НКВД розстріляло без суду, на підставі резолюції Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року; мене ж з матір’ю і двома сестрами в той же час депортували (в адміністративному порядку) до Північного Казахстану. Не зважаючи на це і в жодному разі не виправдовуючи радянські структури у скоєних ними злочинах, скажу, що «спецгрупи», про які Ви пишете, мали за завдання поборювати ОУН-УПА, і це вони робили, а що в ході здійснюваних ними операцій мали місце зловживання (тими ж колишніми упістами), то це окрема проблема. Тому що окремою проблемою є, навіть бандерівські, докази злочинних масових убивств українських селян, вчинених боі’вками «СБ ОУН» під ширмою радянської партизанки. Крім цього, Ви, Професоре, повинні б знати, що військовий радянський прокурор офіційно вказав на ряд злочинів, вчинених «спецгрупами» і що їх члени, котрі їх допустилися, були притягнені до карної від-повідальності. Є також документи, які показують, що організування «спецгруп» було в очах деяких радянських діячів помилкою радянської влади. При цьому слід вказати на те, що організування згаданих «спецгруп» не натрапляло на великі труднощі тому, що «змобілізовані» учасники УПА не погоджувалися ані з метою, ані з методами діяльності, до застосовування яких примушувала їх ОУН Бандери. Може саме тому НКВД був спроможний створити 156 «спецгруп», може саме тому Б.Козак («Смок») спричинився до смерті тисячі бійців УПА і 889 членів ОУН? Цікавим було б психологічне дослідження діяльності того ж «Смока» за час його активності в «СБ» і в «спецгрупі».

Далі, Ви пишете про сталінський набір про злочини бандерівців, я ж кажу, що більш доказового матеріалу про злочини ОУН-УПА-СБ, який залишив історикам Тарас Бульба-Боровець (побіч того також документи авторства структур ОУН-УПА-СБ), не треба, щоб встановити злочинну суть ОУН-УПА-СБ. Це правда, що в радянську епоху радянських людей з дитинства привчали бачити в них (бандерівцях – В.П.) ще небезпечніших ворогів, ніж самі гітлерівці. Але те ж саме ще 1943 року твердив Тарас Бульба-Боровець: українці боялися бандерівців (бандерівців, а не примушених бути в УПА упівців) гірше, ніж гітлерівського гестапо чи НКВД.

Ви, Професоре, з одного боку, вивищуєте вочевидь злочинну «Службу безпеки» ОУН Бандери, а з другого – делікатно вказуєте на «негативний відбиток» діяльності цієї структури. Вам повинно бути відомо, що в рядах ОУН Бандери після визволення західних областей України прийшло до суттєвих ідеологічних і політичних розходжень, Ви, мабуть, знаєте, що на цю тему написав «Дубовий» у своєму обширному, з 1946 року, елабораті (60 сторінок, шукайте в київських архівах). Цього не можна було уникнути: ОУН була партією фашистського типу, а більшість українців Волині були прихильниками УНР, а для українців Великої України фашизм ОУН і поготів був чужий їх природі. Ви, Професоре, ставите у закид Сергію Гончарову, що він наголошує на злочинах ОУН-УПА, а не на самому законо-проекті, який, за його словами, є сумнівним продуктом і який, за словами того ж С.Гончарова, дуже пагано пахнет. Але погодьтеся – Ви ж самі захищаєте ОУН-УПА як цілісну структуру – з її програмою, метою і, мабуть, методами, й одночасно Ви в полеміці проливаєте сльозу, кажучи, що Вам незрозумілао, чому так затято ці люди намагаються не допустити інших (тобто упівців – В.П.) до мізерних благ, які сучасна Україна спроможна надати ветеранам. То ж про що Вам, Професоре, йдеться: про історичну правду про ОУН-УПА, чи, просто, про жалість над залишками учасників УПА? Бо, на мою думку, Вашим опонентам (і я до них належу, хоч тільки з наукових, а не політичних позицій) ідеться про те, щоб не створити претексту пробити хвірточку, крізь яку легше буде просмикнути проект щодо визнання ОУН-УПА воюючою стороною за визволення України.

На закінчення скажу: радянський терор – це одна тема, а масовий терор ОУН-УПА-СБ – інша тема, не слід їх мішати ані протиставляти, кожну з них треба вивчати окремо.

І ще: Ви у заголовку статті ставите: «Воював – а не ветеран, боровся -а не борець?» Правдою є, що учасники УПА боролися проти радянської влади, однак не за волю українського народу, вони, учасники УПА, не боролися теж за українську, бандерівського зразка, державу. За таку державу боролася ОУН Бандери. Ви, Професоре, як людина науки, повинні знати, що сама держава не є самоціллю, не є самоцінністю, поняття «держави» слід пов’язувати з її змістом і формою. Український народ не прагнув до створення української держави фашистського типу. Бандерівський рух був рухом, якого метою була українська, фашистського типу, держава, ОУН Бандери боролася за диктатуру в тій державі, але за таку державу не боролися «змобілізовані» учасники УПА, боротьбу за таку державу не підтримував український народ. Саме тому формування ОУН-УПА-СБ не може бути визначене як народно-визвольне. Рух ОУН Бандери не мав на меті визволити народ, тільки побудувати державу, в якій матиме владу, в якій уводитиме в життя фашистську диктатуру. Пригадайте, що сказав на цю тему Степан Бандера: «Наша влада буде страшна!». То чи такої «страшної», «своєї»« влади бажав український народ?

Отже, учасники ОУН-УПА, це в приблизно 90% – жертви ОУН Бандери. Правильно пише Григорій Скірка, що судити треба тих, хто змушував їх воювати проти свого народу – керівників ОУН-УПА. А якщо деяких не примушували, то їм матеріальну підтримку повинні надати бандерівські організації Заходу, об’єднані в т.зв. «Українському визвольному (тепер «державницькому») фронті».

Верховна Рада України давно вже повинна засудити ОУН-УПА-СБ як злочинне формування, відмежувати його від українського народу, а «змобілізовані» учасники УПА, щоб очистися від скверни бандерівщини, повинні розповісти про те, як вони опинилися в УПА і що вони в ній робили і ний наказ. Це й досі не досліджена, вельми важлива для встановлення правди про ОУН-УПА, тема, варто їй присвятити увагу й зусилля, щоб відмежувати український народ від злочинної ОУН-УПА-СБ. Тим, котрі терором були примушені воювати за ідеали ОУН Бандери, керуючись гуманітаризмом, матеріальну допомогу повинні надати харитативні, в тому й церковні, українські організації.

З огляду на завдання очолюваної Вами, Професоре, урядової комісії (вивчення діяльності ОУН-УПА), я вимушений пригадати Вам, що національна держава не є самоціллю для народу, для нього тільки така національна мирна держава є метою, яка гарантує справедливість для всіх її громадян, свободу слова й інші свободи, яка організовує виховання й освіту, охорону здоров’я і безпеку. Держава фашистського типу (в якій верховодить «еліта», «верства луччих людей», які у відношенні до української «маси», «черні» застосовують «творче насильство») не є і не була метою українського народу. ОУН Бандери змагала до побудови саме такої держави, отже (у великій мірі вимушена) боротьба за таку державу не була народно-визвольною боротьбою українського народу ані хоч би його значущої частини, в тому й поліщуків, волинян і галичан. Буду Вам, Професоре, вдячний за суттєві зауваження щодо викладеного у цьому листі.

Вересень, 2000 року

Після написання цього листа я, 2003 року, опублікував польською і українською мовами список понад 5 тисяч українських жертв бандерівців, географія цих убивств дозволяє зробити висновок, що в 1941-1950 роках від рук структур ОУН Бандери мученицькою смертю згинуло не менше 80 тисяч українського цивільного населення. – В.П.

Добавлено через 35 секунд
Професора Станіслава Кульчицького
бандерівсько-талмудичне пояснення суті ОУН-УПА


До моїх рук потрапив документ авторства проф. Станіслава Владиславовича Кульчицького у вигляді офіційного листа Міністерству юстиції України – без дати, писаний ним як керівником робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. З огляду на бандерівсько-талмудичне пояснення суті ОУН-УПА в цьому документі, він, цей документ, вимагає, щоб віднестися до нього.

Документ має претензії кваліфікувати ОУН-УПА з юридичної точки зору і складається з двох основних частин, перша з них.

«Кваліфікація антирадянської діяльності Організації українських націоналістів і Української повстанської армії». В цій частині С.В. Кульчицький, посилаючись на те, що анексія Радянським Союзом Західної України не була визнана міжнародним правом, правильно пише, що «у період з 17 вересня 1939 р. до 11 лютого 1945 р., з точки зору міжнародного права, уродженці Західної України є громадянами Польщі», але чомусь автор листа обмежує це твердження до названого періоду, хоч воно відноситься до всього часу існування Польської держави, на якої території діяла ОУН (бо ж в радянській Україні вона зазнала краху).

В наступній точці листа його автор послуговується неадекватною для історика лексикою, він бо пише, що «утворені ними (тобто громадянами Польщі – В.П.) політичні організації, зокрема Організація українських націоналістів, а також військові формування, зокрема Українська повстанська армія, є організаціями Польської республіки». Одне коротке речення, а стільки в ньому нісенітниць: 1) не «громадяни Польщі», а невеличка кучка (усього 30 осіб!) українських націоналістів, зібралися у січні 1929 року у Відні і там на «Конгресі» проголосили постання ОУН. При нагоді слід звернути увагу на те, що, за українською семантикою, «конгресом» є «з’їзд, нарада з широким представництвом», а отже ті, що проголосили постання ОУН, не були «конгресом», а зібранням горстки людей, котрі, як це видно з постанови, узурпували собі право говорити від імені українського народу. Але до речі: хто з головних творців ОУН був у 1929 році громадянином Польщі? Невже були ними Євген Коновалець, Дмитро Андрієвський, Микола Ка-пустянський, Микола Сціборський, отже ті, котрі були ядром твореної ОУН? Далі: ОУН і УПА, як пише автор листа, були «організаціями і формуваннями Польської республіки». В дійсності ж тільки більшість членів названих формувань були громадянами Польщі – до вересня 1939 року – самозрозуміле, а після нього до 1945 року були вони громадянами Польщі, яка перебувала у т.зв. status quo ante helium, тобто у юридичному довоєнному стані Польської держави, частину якої окупувала Німеччина, а частину анексував Радянський Союз, а ці дії ніколи не були визнані міжнародним правом. А говорити про те, що ОУН (і УПА) були «організаціями і формуваннями Польської республіки» це так само, як говорити, що злочинна група, мафія тощо є формуванням такої або іншої держави. Діяльність на території якоїсь держави не означає, що діючі на ній формування є «формуванням» тієї держави. Як Українська військова організація, так і Організація українських націоналістів були терористичними організаціями, які ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні території, а терористична діяльність у цьому напрямі кваліфікувалася як проти-державний злочин, то яким же чином С.Кульчицький хоче увібгати ОУН (і УПА) в рамки «організацій і формувань Польської республіки»?

Далі автор пише, що «за таких умов боротьба членів ОУН і бійців УПА з радянською владою і радянськими силовими структурами кваліфікується як боротьба місцевого українського населення проти чужоземної воєнної інтервенції». Справді карколомний і одночасно талмудичний висновок. «Чужоземна інтервенція» завжди скерована проти держави, а не проти населення. Якщо анексію Західної України можна називати «інтервенцією», то вона була скерована проти Польської держави, то чи «місцеве українське населення» (Західної України) боролося в інтересі Польської республіки?

С.Кульчицький правильно пише, що «після 11 лютого 1945 р. уродженці Західної України, з точки зору міжнародного права стають громадянами СРСР», але ж далі він говорить, що «за таких умов боротьба членів ОУН і бійців УПА з радянською владою і радянськими силовими структурами кваліфікується як громадянська війна в СРСР». Так можна було б писати, коли б:

а) ОУН не була терористичною організацією, коли б вона мала за собою підтримку значущої частини українського населення;

б) коли б УПА була добровільним, а не терором утвореним формуванням;

в) коли б ОУН-УПА дійсно «вела боротьбу... з радянською владою і радянськими силовими структурами».

Тільки за таких умов можна було б говорити про «громадянську війну в СРСР». Тим часом,

до а): ОУН від самого постання до щонайменше 1950 року була терористичною організацією, яка під час II світової війни і після неї не мала підтримки з боку українського народу, який не бажав мати української держави фашистського типу;

до б): УПА була шляхом терору побудованим формуванням, уже в травні 1943 року в її складі було понад 50% терором залучених до неї українців Волині, а на кінець 1943 року в ній терором залучених було не менше 90%. Кістяком посталої на Волині УПА були перші сотні галичан, командний склад ОУН Бандери покликала зі складу колишніх батальйонів Нахтігаль і Роланд, як теж з політично й організаційно підпорядкованій ОУН Бандери Української допоміжної поліції. При цьому С.Кульчицький чомусь не згадує про суттєве формування ОУН Бандери – про «Службу безпеки», яка тероризувала українське населення, силоміць залучала його в ряди УПА, застосовувала публічні тортури до непокірних тощо (не згадуючи про тортури «третього ступеня» – станок, тобто підвішування над багаттям підозрілого у зраді члена ОУН чи учасника УПА в ході його допитування);

до в): «боротьба» ОУН-УПА (по суті не УПА, а «боївок» ОУН Бандери, зокрема зі «Служби безпеки») у 1944-1950 роках зводилася до потаємних, іноді тільки для демонстрації-залякування, публічних вбивств українського населення: голів і секретарів сільських рад, голів колгоспів, трактористів, вчителів, агрономів, міліціонерів (останніх потайки, не в сутичках). Це й була, за С.Кульчицьким, «боротьба» з радянською владою та її силовими структурами. Якщо структури ОУН Бандери вбивали цих людей тому, що вони були прихильниками радянської влади, то це згідно з постановою ООН від 1948 року кваліфікується як народовбивство-геноцид. А коли йдеться про силові радянські структури, то від них рештки «бійців» ОУН-УПА ховалися, а коли їх викривали у «схронах», відстрілювалися, іноді тільки підривали себе гранатами. Це й була «боротьба» з тими силами.

Про ці факти, які підверджуються архівними документами, зокрема ж авторства структур ОУН-УПА-СБ, професор С.Кульчицький знає, але не бере їх до уваги, він їх цілеспрямовано замовчує. Він же з певністю знає про вчинені структурами ОУН Бандери в 1941-1950 роках масові вбивства українського населення. Нижче підписаний 2003 року опублікував польською і українською мовами понад 5000 прізвищ українських жертв бандерівської ОУН, вказуючи, що географія їх вчинення дозволяє зробити висновок, за яким у названих роках від рук структур бандерівської ОУН загинуло щонайменше 80 тисяч українського цивільного населення.

У другій частині листа «Кваліфікація відносин Організації українських націоналістів і Української повстанської армії з Німеччиною і Польщею» його автор допускається викривлення історії. Якщо можна говорити про відносини ОУН і УПА з Німеччиною, то вже про будь-які відносини з Польщею не може бути мови, тому що не може бути мови про відносини злочинної групи чи організації з право-охоронними органами, адже щось інше відносини, а що інше відношення. Оцим «відношенням ОУН з Польщею» С.Кульчицький намагається кваліфікувати ОУН «стороною», «суб’єктом» відносин.

Відносини ОУН з Німеччиною мали місце до 1933 року з Веймарською республікою, а від 1933 року з гітлерівською Німеччиною, вони зводилися до служіння ОУН Німеччині, за що остання виплачувала Проводові ОУН гроші. Відносини ОУН Мельника з гітлерівською Німеччиною тривали до часу падіння останньої, натомість у відносинах ОУН Бандери з Німеччиною була перерва – від квітня до грудня 1943 року, бо ж до кінця 1942 року бандерівське формування 201 батальйон Schutzmannshaften (утворений з батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд») з Романом Шухевичем і Євгеном Побігущим на чолі перебували на службі Німеччини, на її ж службі до квітня 1943 року перебувала бандерівська Українська допоміжна поліція. Отже, повторімо, перерва у відносинах ОУН Бандери з Німеччиною тривала від квітня до грудня 1943 року, тоді ОУН-УПА домовилися з Німеччиною про співдію проти Радянського Союзу: ОУН-УПА постачала Німеччині розвідувальні дані, а Німеччина за це давала ОУН-УПА зброю, боєприпаси тощо.

Натомість ніколи не існувало відносин ОУН чи УПА з Польщею, терор ОУН в довоєнний період проти польської влади не можна називати відносинами з Польщею, як теж масові вбивства бандерівцями польського беззахисного населення у 1943-1944 роках не можна називати відносинами. У відносинах можуть перебувати, навіть ворожі до себе, юридичне рівноправні суб’єкти, але не злочинна організація з державою.

С.Кульчицький ставить під сумнів співробітництво ОУН і УПА з Німеччиною, пишучи «якби воно мало місце». Знання документів і літератури з ділянки співпраці ОУН з Німеччиною дозволяє сформулювати на адресу С.Кульчицького закид маніпуляції історичними фактами. С.Кульчицький повинен знати хоч би про те, що ОУН у міжвоєнний період була членом фашистського Інтернаціоналу.

Автор листа пише, що «претензії до ОУН і УПА у разі спів-робітництва останніх з Німеччиною теоретично могла б висунути тільки Польська держава, громадянами якої були члени ОУН і бійці УПА». С.Кульчицький вперто називає учасників УПА «бійцями», хоч така назва що до них невиправдана, бо УПА не була армією. Він же, С.Кульчицький, кидає на поталу, у забуття, щонайменше 80000 українських жертв ОУН Бандери, так якби доля післявоєнних (після розпаду СРСР також) співвітчизників могла бути йому й Українській державі байдужою.

Пишучи, що «західноукраїнське населення не прийняло силоміць нав’язаного йому у 1923 р. рішення Ради послів Антанти про приєднання Східної Галичини до Польщі», С.Кульчицький у недопустимий в науці спосіб узагальнює і переінакшує факти: Рішення, про яке йде мова, торкалося Галичини (чомусь у С.Кульчицького бандерівське «Східна Галичина»?), отже тільки її, Галичини, а не цілої «Західної України», Населення Галичини могло ставитися так або інакше до рішення Ради послів, але цього, з точки зору міжнародного права, рішення, аж ніяк не можна називати «силоміць нав’язаного», бо на момент прийняття названого рішення воно тільки санкціонувало існуючий стан речей і не було «силоміць насаджене».

На згаданому вище тлі С.Кульчицький пише, що «юридичне, однак, українці в Польщі були громадянами цієї держави, а ворогування всередині держави є різновидом громадянського протистояння або війни». С.Кульчицький, знаючи методи діяльності УВО-ОУН, виправдовує терористичну діяльність цих організацій проти Польщі, а отже й проти міжнародного права, називаючи її «боротьбою».

Відносячись до II світової війни С.Кульчицький пише, що «подібну боротьбу не можна розглядати в категоріях протистояння ОУН і УПА Об’єднаним Націям». По-перше, «Об’єднаних Націй» на той час ще не було, була тільки антигітлерівська коаліція, тобто антигітлерівський союз держав, до якого входили США, Великобританія, Франція, СРСР, Польща й інші держави, а по-друге, події II світової війни слід розглядати за схемою: хто її розпочав, тобто хто був агресором і хто був на боці агресора, а хто виступав проти нього. Не треба, мабуть, доказувати С.Кульчицькому, що агресором була гітлерівська Німеччина, на боці якої в агресії взяла участь ОУН, отже ОУН у цій війні виступала проти антигітлерівської коаліції. Пропаганда про «боротьбу ОУН-УПА на два фронти» – це не терен науки: ОУН-УПА не вела дій ані проти Німеччини, ані проти збройних сил Радянського Союзу з метою їх знищення, ці бандерівські формування не мали на це сили й засобів, а оборонні дії ОУН-УПА проти винищуючих їх збройних сил Німеччини й СРСР не можна називати «боротьбою» з ними. ОУН-УПА мала лише кілька сутичок зі збройними силами СРСР, але, зазнавши від них поразки, зійшла в підпілля.

Далі С.Кульчицький пише про «створену ОУН повстанську армію», як «воюючу сторону в Другій світовій війні». По-перше, УПА не була повстанською армією, бо повстанські рухи і формування складаються виключно з добровольців, тоді коли склад УПА в більшості був терором залучений до неї. А якщо говорити про «воюючу сторону в Другій світовій війні», то, за вказаною вище схемою, слід би С.Кульчицькому вказати, на чиєму боці воювала УПА? Були дві сторони у цій війні: антигітлерівська коаліція по одному боці, а по другому гітлерівська Німеччина зі своїми союзниками. Даючи Міністерству Юстиції України свою оцінку подій, С.Кульчицький повинен був неодмінно визначити – на чиєму боці й проти кого діяла УПА?

С.Кульчицький повторює свою тезу про те, що «оунівці перебували у перманентному стані війни з Польською державою» і тому вони «перетворилися на природних союзників Німеччини після вторгнення вермахту в Польщу». Отже, за С.Кульчицьким, ОУН тільки від вересня 1939 року співпрацювала з Німеччиною, тоді коли це, просто, фальшування історії.

Автор листа Міністерству юстиції України про «проголошення незалежної від Росії Української держави» (тобто про так званий «Акт 30 червня 1941 року) пише як про факт, що відповідає міжнародному праву, на що вказує написання з великої літери «Української держави» і брак оцінки того узурпаторського кроку ОУН Бандери.

С.Кульчицький допускається фальшування історії, повторюючи пропагандивне твердження ОУН Бандери про «створення Української повстанської армії восени 1942 p.» тоді, коли рішення про створення цього збройного формування ОУН Бандери зробила в лютому 1943 року і початкове називалося Українська визвольна армія (УВА), а назву УПА ОУН Бандери привласнила від формування Тараса Бульби-Боровця весною-влітку того ж року.

Кваліфікуючи УПА, С. Кульчицький пише, що її конфронтація з Німеччиною «була однотипною з Рухом Опору у Західній Європі і боротьбою радянських партизанів». Слід, отже, повторити, що ОУН-УПА не провадила збройних дій проти сил Німеччини з метою їх знищення, не знищувала шляхів постачання Німеччиною зброї і солдатів на фронт, не пускала поїздів під укоси тощо, не було, отже, «конфронтації» ОУН-УПА з Німеччиною, ОУН Бандери тільки «гнівалася» на німців за наказ відкликати «Акт 30-го червня 1941 року», а сутички влітку 1943 року (тільки тоді!) з німецькою поліцією чи жандармерією мали на меті здобути зброю і продемонструвати гнобленому гітлерівцями населенню антинімецьку політику.

ОУН-УПА (у великій мірі «Служба безпеки») займалися чимось іншим, ніж «протистоянням з німцями», про це, однак, С.Кульчицький і не згадує: збройні структури ОУН Бандери (УПА, «Служба безпеки», «Польова жандармерія», СКВ) у 1943 році на Волині, а в 1944 році в Галичині проводили масову, планову, доктринальну чистку польського населення, в результаті якої мученицькою смертю впало щонайменше 120.000 польських беззахисних дітей, стариків, жінок, чоловіків. Це – побіч 80000 українських жертв бандерівців, які впали такою ж смертю у 1941-1950 роках.

Далі С. Кульчицький, не згадуючи ані словом про винищування структурами ОУН Бандери ні польського, ні українського населення, пише про «війну УПА з Армією Крайовою». Треба, отже, чітко сказати: на Волині до грудня 1943 року польська АК не діяла, жоден документ, в тому й документи авторства структур ОУН Бандери, взагалі не згадує про АК, тоді коли головні хвилі масових убивств польського населення пройшли весною, в липні і в серпні 1943 року. АК, захищаючи польське населення, виступала тільки в Галичині до часу, коли на її територію повернулося радянське військо, що сталося весною 1944 року. То про яку ж «війну УПА з Армією Крайовою» говорить С.Кульчицький? Невже про зіткнення АК з УПА на території після-воєнної Польщі? Якщо так, то С. Кульчицький повинен знати, що АК, як сили посталої 1944 року Польської республіки, мали не тільки право, але й обов’язок, хоч би й брутально, знищувати збройні структури ОУН Бандери, які, очікуючи на III світову війну між Заходом і СРСР, ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні повоєнні території, щоб на них створити плацдарм майбутньої, фашистського типу, української держави.

С.Кульчицький пише, що «протистояння УПА радянським і польським силам діяло на користь Німеччині у війні з Об’єднаними Націями. Протистояння УПА німецьким окупаційним силам діяло на користь Об’єднаних Націй в їх війні з Німеччиною». Справді талмудичне тлумачення подій. По суті це – повторювання нелогічної пропаганди ОУН Бандери про «одночасну боротьбу ОУН-УПА проти німців і проти Москви», а С.Кульчицький неначе й не зауважує цієї нелогічності. Адже побоювання сил Німеччини означало б допомогу радянській партизанці, в чому ОУН Бандери не була зацікавлена, і навпаки. Логіка не обов’язкова бандерівським пропагандистам, але вона обов’язкова історикові.

Підсумовуючи листа до Міністерства юстиції України, його автор правильно пише, що «обидві ОУН є утвореннями партійного типу, а не державними структурами, тому питання про визнання їх воюючою стороною в Другій світовій війні позбавлене смислу». Однак далі, мабуть з «Талмудом» у руках, він формулює: «Утворена ОУН(Б) Українська повстанська армія є державною структурою»!!! Якщо «державною структурою», то якої держави? Польської (бо її учасники були громадянами Польщі); СРСР (бо ж учасниками УПА були українці)? Прикметник «державна» (структура) походить від іменника «держава», тоді слід би С.Кульчицькому вказати – від якої «держави» випроваджує він прикметника «державна» (структура)? Зі зіставлення твердження С.Кульчицького, за яким УПА була утворення ОУН Бандери, а отже породила її «партійна структура», то яким же чином ця ж структура стала «державною»? Чи ж це не талмудизм у пояснюванні суті ОУН-УПА?

Раз С.Кульчицький став керівником робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, то він неодмінно мав доступ до архівних документів з фондів українських архівів й тільки з них він повинен знати дійсну, а не з пропаганди ОУН Бандери, суть тієї ж ОУН і утвореної нею УПА. Те, що С.Кульчицький залишається під впливом бандерівської пропаганди частково можна пояснювати участю у названій Комісії одного з найстаріших бандерівців, Євгена Стахіва, але це не виправдовує історика, котрий, вихований у радянський час, послуговується такою, властивою оунівцям, лексикою, як «державницький», «Велика Британія», «перманентна» (революція), неначе живцем узятою з бандерівської літератури, не згадуючи вже про такі терміни, як «бійці УПА» тощо.

Мабуть з метою затемнити картину подій, які визначають суть ОУН-УПА, С.Кульчицький уводить до листа Міністерству елементи «пакту Ріббентроп-Молотов» та справу «Катиня», які не мають відношення до теми.

Ретельний висновок про ОУН-УПА повинен вказати на терористичну суть ОУН Бандери, на застосовуваний нею терор у відношенні до українського населення (у кожному селі ця ОУН мала своїх станичних, «боївкарів» «Служби безпеки», «господарчих», «Орг-Моб» – від «мобілізації», а також «десятників» – по одному на 10 дворів насадженому бандерівцеві з завданням стежити за населенням, чи воно, бува, не виступає проти ОУН). Належало б вказати, що учасників УПА слід оцінювати з такої ось точки зору: вступив він у неї добровільно, знаючи про мету ОУН, а чи був він терором «змобілізований» до УПА і в ній примушений виконувати накази? А саму УПА немає жодних підстав відокремлювати від ОУН Бандери, як це робить
С.Кульчицький, ОУН була політичною структурою, а УПА її ж збройною структурою.

Аналіз утворення УПА, її склад, її завдання і діяльність дозволяють зробити висновок, що це не була «українська», тільки бандерівська і не «повстанська» (бо повстанці – добровольці, а «упісти» добровольцями не були), це були в більшості шляхом терору утворені збройні сили ОУН Бандери, отже це й не була «армія», бо «армія» є збройною силою держави, а ОУН Бандери державою не була, хоч узурпувала собі право виконувати державну владу, винищуючи польське населення, тероризуючи і масово вбиваючи українське населення.

Тих з-посеред упістів, котрі були терором «змобілізовані», слід звільнити від вини й покарання, якщо вони особисто не допустилися злочину проти окремих людей чи груп людей, а саму ОУН-УПА, вказуючи зокрема на «Службу безпеки» ОУН Бандери, слід засудити як такі, що допустилися злочину народовбивства на польському й українському населенні. Засудити ОУН-УПА повинні: Президент України, Верховна Рада України та Уряд України, а С.Кульчицький, як тенденційний захисник формувань ОУН Бандери, повинен бути відсторонений від участі в комісії, якою керує, в ній не повинні теж брати участі колишні члени ОУН і учасники УПА.
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 11:04   #7
Аватар для Orey
Сообщений: 9,950
Очки репутации: 69,613
IP:
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Yanik Посмотреть сообщение
событий Великой Отечественной войны
нечего освещать
не было такой войны никогда
кроме как в совковой пропаганде, стыдливо пытающейся замолчать свою роль в развязывании второй мировой войны на стороне Третьего Рейха.
Orey вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали Фууу! - за это бесполезное сообщение:
Далия (15.11.2012), миклуха-маклай (12.05.2017)
Старый 13.11.2012, 11:05   #8
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Orey Посмотреть сообщение
нечего освещать
не было такой войны никогда
кроме как в совковой пропаганде, стыдливо пытающейся замолчать свою роль в развязывании второй мировой войны на стороне Третьего Рейха.
А почитай, пишут те кто родился в Западной Украине, профессора, сейчас статью украинского профессора приведу, наслаждайся)
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 11:06   #9
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

Возможно ли примирение?
Интервью с Виктором Полищуком

Виктор Полищук – магистр права и доктор гуманитарных наук. Родился в 1925 году на Волыни. Его отец был репрессирован, а семья выслана в Казахстан. С 1946 г. жил в Польше. В 1981 г. эмигрировал в Канаду. В Украине Виктор Полищук стал известен после выхода в середине 90-х годов книги «Горькая правда: преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)». Эта книга стала своего рода сенсацией: в ней говорилось не о героизме украинских националистов периода Второй мировой войны, а об их преступлениях, что расходилось с официальной линией.

В.Полищук дал украинскому Интернет-агентству From-UA интервью, фрагменты которого мы предлагаем вниманию наших читателей. В этом интервью он высказывает свое мнение об ОУН-УПА и намерениях нынешней власти реабилитировать эту организацию в Украине.

From-UA: – Защитники ОУН-УПА утверждают, что это формирование воевало против сталинского и гитлеровского режимов. Так ли это, по вашему мнению?

В.ПОЛИЩУК: – Утверждения про одновременную борьбу ОУН-УПА против сил Германии и Советского Союза – не что иное, как пропагандистский прием. Есть документы, литература, в них отнюдь не просматривается такая борьба. В конце концов, этому утверждению противится обычная логика: любое противоборство ОУН-УПА с немцами было бы одновременно помощью советским партизанам, что не входило в интересы ОУН. Существуют детальные бандеровские сведения боевых действий ОУН-УПА, в которых нет фактов запланированных боевых действий против немецких сил с целью их уничтожения, хотя были стычки с небольшими немецкими подразделениями, в частности с полицией или жандармерией, с целью получить оружие, или в ходе вооруженного грабежа немцами украинского населения.

Были и стычки, когда немцы стали бороться с бандеровскими формированиями, которые стали препятствием в реализации прину-дительных поставок сельхозпродуктов: зерна, мяса и т.п., но это были бои оборонительного характера, а не с целью уничтожения сил окку-панта.

Были стычки и бои ОУН-УПА с советскими партизанами, а с 1944 года также с силами Советской Армии, но это также были бои оборонительного характера, а не с целью их уничтожения. В ОУН-УПА не было столько сил, чтобы она инициировала и проводила боевые действия против немецких или советских войск с целью их уничтожения. Вытеснение на короткий период силами ОУН-УПА немецкой адми-нистрации из некоторых районных центров на Волыни в 1943 году имело исключительно пропагандистский характер.

ОУН-УПА не проводила диверсий с целью уменьшить бое-способность гитлеровских сил, она не взрывала мосты, не уничтожала железнодорожные сооружения и т.п. На это все у ОУН-УПА не было сил, но она в то же время была способна вырезать польское население и истреблять тех украинцев, которые не подчинялись бандеровцам, в том числе и украинцев из формирований ОУН Мельника и Тараса Бульбы-Боровш, а «Служба безопасности» ОУН Бандеры массово истребляла бывших советских солдат и офицеров, которые в июне-июле 1941 года попали в плен и сумели убежать, после чего прятались у украинских крестьян Волыни. Существуют документы «боевой деятельности» ОУН-УПА-СБ, эта «деятельность» носила сугубо кримина-льный характер и не имела ничего общего с одновременной борьбой ОУН-УПА против немецких и советских сил.

При этом следует сказать, что, несмотря на запрет немцами про-возглашения «Украинского государства» 30 июня 1941 года, несмотря на домашний арест Степана Бандеры, Ярослава Стецько и других, бандеровские батальоны «Нахтигаль» и «Роланд» в конце 1941 года были переформированы в 201-й батальон «йгуцманшафтен», который до конца 1942 года под общим командованием известного генерала фон дем Бах-Зелевского на украинско-белорусском пограничье жестоко уничтожал советских партизан и истреблял гражданское население тех сел, из которых шла помощь партизанам. Это означает, что ОУН Бандеры формально отдала в распоряжение немцев свои силы, то есть сотрудничала с Германией по меньшей мере до конца 1942 года. Есть еще один важный момент: бандеровцы в июле-августе 1941 года создали и отдали в распоряжение немецкого оккупанта украинскую вспомогательную полицию, которая идеологически и политически была подчинена ОУН Бандеры. Эта полиция, совместно с немецкой полицией и жандармерией, совершала погромы украинских сел на Волыни. Вспомнить хотя бы погром в селе Кортелисы, совершенный немцами и украинской вспомогательной полицией 23 сентября 1942 года, вследствие которого расстреляно, живьем сожжено, палками убито 2875 украинских крестьян, в том числе 1620 детей, сожжено 715 жилищ. Это было преступление народоубийства, в три раза пре-вышающее известный всему миру погром в чешском селе Лидице. А погром в Кортелисах был лишь фрагментом «деятельности» бандеровской полиции! Эта полиция в марте-апреле 1943 года по приказу ОУН Бандеры с оружием в руках оставила службу у немцев, подалась «в лес» и вместе с бывшими воинами из «Нахтигаля» и «Роланда» стала стержнем создаваемой бандеровской УПА.

Сказанное означает, что ОУН Бандеры в действительности сотрудничала с гитлеровским оккупантом по меньшей мере до марта-апреля 1943 года. Перерыв в этом сотрудничестве длился до декабря 1943 года, то есть лишь семь месяцев. Начиная с декабря 1943 года до самого окончания войны ОУН Бандеры на территории Украины и Польши тесно сотрудничала с немцами в борьбе с советскими войсками, войсками члена антигитлеровской коалиции, что видно из архивных документов в виде донесений командования гитлеровской «полиции и СД в Берлин. При таких условиях бессмыслицей являются утверждения о борьбе ОУН-УПА против немцев.

А борьба против сталинского режима сводилась к позорному истреблению остатками «Службы безопасности» ОУН Бандеры, которые прятались в бункерах, украинского советского актива, членов их семей, в том числе и малолетних детей, престарелых родителей, к убийствам женщин, которые отказывались давать бандеровцам продукты или одежду. Эта «борьба» сводилась также к актам саботажа – уничтожению путей сообщения, колхозного инвентаря, трактористов, милиционеров и т.п. Эта «борьба против Советской власти» не выходила за уровень сельских советов, она никогда не достигала районов. Сказанное здесь находит подтверждение даже в бандеровских, доступных читателю, «хрониках».

From-UA: – Почему же при этом значительное число населения Западной Украины все-таки считает воинов ОУН-УПА героями?

В.ПОЛИЩУК: – Большая часть населения Западной Украины не воспринимала после сентября 1939 года советских порядков, что и использовала ОУН в ходе войны Германии против Советского Союза. Во время гитлеровской оккупации некоторые элементы населения, вследствие пропаганды «походных групп» обеих ОУН, пошли на со-трудничество с немцами – в украинскую полицию, в немецкую ад-министрацию (такое же, только в намного меньших размерах, проис-ходило в Большой Украине). Тем не менее большинство населения Западной Украины, глядя на злодеяния как гитлеровцев, так и банде-ровцев, изменило свои взгляды, дошло до того, что, как констатиро-вал Тарас Бульба-Боровец, люди больше ненавидели и боялись бандеровцев, чем советского НКВД или гитлеровского гестапо.

Был еще один фактор, из-за которого многие в Западной Украине консолидируются со взглядами националистов на роль ОУН-УПА. Дело, во-первых, в том, что Советская власть не очень панькалась с бывшими упистами, даже с теми, кто в УПА оказался вследствие террора ОУН Бандеры, так как им и их семьям «эсбисты» грозили уничтожением. Во-вторых, даже террором «мобилизованные» участники УПА были вынуждены совершать преступления, и всех их Советская власть репрессировала. Таким образом, эта власть стала для них вражеской, а ОУН как бы защитником. За время Советской власти не было возможности оправдать участие в УПА, теперь же, когда украинские националисты оказались в структурах новой власти, им не имеет смысла отрекаться от ОУН-УПА, им лучше признавать «героями» даже таких, как Ярослав Стецько, который в 1941 году в своей авто-биографии написал, что он является сторонником перенесения в Украину гитлеровских методов уничтожения евреев; как организатор резни польского населения Волыни Дмитрий Клячкивский, «Клим Савур», которому, по инициативе нынешнего губернатора Ровненской области, поставлен своеобразный памятник в Ровно, и других.

По моему мнению, на сегодня нет данных о том, какой процент населения Западной Украины фактически считает ОУН-УПА героическим формированием. Надо осознавать, что жители этого региона Украины прекрасно знают преступную суть бандеровского движения. Сегодня на Волыни и в Галиции на всю мощь действует донцовский принцип: «Кто не с нами, тот против нас!». Там люди еще и до сих пор помнят ужасные убийства бандеровцами своих односельчан, они знают заявление Степана Бандеры «Наша власть будет страшна!» Кто опрашивал это население по поводу его отношения к ОУН-УПА, причем опрашивал абсолютно анонимно? Это «значительное количество» сомнительно, надо его объединить со страхом перед бандеровцами, перед бандеровской сегодня властью на Волыни и в Галиции.

Нерешенным остается вопрос: почему УПА была формированием, которое на 90% состояло из участников, террором в нее привлеченных? Это ли не свидетельство того, что ОУН-УПА не имела поддержки со стороны масс украинского населения Западной Украины?

From-UА: – Некоторые историки считают, что преступления ОУН-УПА на самом деле осуществляли переодетые отряды НКВД. Есть ли основания так считать?

В.ПОЛИЩУК: – Неправда! Некоторые историки прибегают даже и к такому вранью, будто немцы переодевались в «мундиры» УПА (таковых никогда не было и не могло быть) и под маркой УПА вырезали польское население. Может, еще эти немцы изучали волынский или галичский диалект украинского языка, чтобы сделать правдоподобной маскировку?! Бессмыслица!

Правда, было около 150 отрядов, которые в основном состояли из бывших упистов, с командирами-энкаведистами во главе, но они были созданы с единственной целью истребления формирований ОУН-УПА. Были частные случаи злоупотреблений со стороны некоторых участников таких «спецгрупп», но те, кто их допускал, привлекались к уголовной ответственности. На все это существуют архивные документы, а вот документов о преступлениях НКВД против гражданского населения под маской УПА – нет. Есть, вместе с тем, документы, даже авторства формирований ОУН-УПА, которые доказывают, что было наоборот: бандеровцы часто подстраивалась под советских партизан и от их имени убивали польское или украинское население. Есть также документы авторства структур ОУН Бандеры, которые показывают, что «Служба безопасности» не самочинно, а по письменному приказу сверху при-меняла публичные пытки в отношении заподозренных в антибандеровской деятельности украинцев, есть бандеровские документы относительно применения таких пыток в ходе следствия: подозреваемого подвешивали над костром и подвергали допросу. Эти документы я опубликовал.

From-UA: – После смены власти в Украине серьезно стоит вопрос об официальном признании ОУН-УПА воюющей стороной. Какие последствия это может иметь, в том числе в международном аспекте?

В.ПОЛИЩУК: – Проблема признания ОУН-УПА в контексте ее действий, как выше указано, ясна: это было преступное формирование. Ни его некоторые живые еще представители, ни ОУН Бандеры, которая была инициатором и организатором преступлений ОУН-УПА, ни апологеты этого формирования никогда не признали своей вины перед украинским народом. Проблема признания или непризнания ОУН-УПА – это проблема морали. А мораль – понятие целостное. Яйцо не может быть частично несвежим, как не может быть женщина частично беременной.

Власть может быть моральной или неморальной. В контексте отношения к украинскому национализму вообще и к его формированиям, в частности, к ОУН Бандеры, президент Леонид Кучма, предоставляя «проводнику» этого осколка ОУН высокое государственное отличие, был неаморальным. Президент Виктор Ющенко, инициирующий признание ОУН-УПА, поступает неморально.

Его предложение относительно «примирения» ветеранов Украины с бывшими участниками ОУН-УПА тем более не аморально, потому что власть не осудила преступлений ОУН-УПА. Со стороны ОУН-УПА не было раскаяния за совершенные преступления, а без раскаяния нет прощения.

Президент Виктор Ющенко поступает безнравственно, когда заявляет, что поляки и украинцы уже примирились, вот, мол, только украинцы между собою не могут примириться. Если Президент Виктор Ющенко примирился с Президентом Польши А.Квасьневским, то это не означает, что с ОУН-УПА примирились живые еще поляки, которые бежали из-под бандеровского топора, что примирились с ними потомки зверски убитых бандеровцами. При этом отмечу, что поляки не добиваются наказания живых еще преступников-бандеровцев, они только добиваются правды, осуждения преступлений. А что сказать о потомках тех украинцев, которые потеряли своих родителей, сыновей, дочерей, мужей, а погибло от бандеровских рук минимум 80 тысяч невинного украинского населения?

О том, какой «воюющей стороной» были формирования ОУН-УПА, я уже сказал. Они по отношению к украинскому народу были хуже, чем гитлеровцы, так как те были чужие, а вот бандеровцы – «свои». Легче гибнуть от рук врага, намного тяжелее от рук соотечественника, а что уже говорить – от рук сына, брата, мужа – украинцев, которые по приказу ОУН Бандеры убивали своих матерей, жен, сестер. В литературе эти факты зафиксированы, есть небольшая книжечка «Петруню, не вбивай мене!». Так умоляла сестра-полька своего брата-бандеровца, когда тот собрался убивать ее.

Зная о таких преступлениях, морально ли инициировать признание ОУН-УПА? Если Президент Виктор Ющенко знает об этом и все-таки делает шаги в направлении признания ОУН-УПА, то поступает он глубоко не аморально.

From-UA: – Зачем, по-вашему, это нужно новой украинской власти?

В.ПОЛИЩУК: – Не открою Америки, если скажу, что главной целью «помаранчевой революции», в соответствии с задачами Соединенных Штатов, было отделить Украину от России, чтобы можно было Украину использовать как базу для дальнейшей стратегической экспансии на постсоветское пространство. Другие причины этой революции второ-степенны, а то и третьестепенны.

К тому же преданными помощниками США как на Западе, так и в Украине были украинские националисты, поскольку кроме них в Украине нет организованных, выразительно антироссийских сил. Украинские националисты использовались Западом в ходе «холодной войны» против Советского Союза, они пригодились и теперь.

Зная источники и механизмы финансирования и подготовки «помаранчевой революции», зная активность украинских националистов в ее ходе, можно и должно было ожидать, что они выставят счет новой власти. И они его выставили, а Президент Виктор Ющенко его оплачивает: с его подачи министром юстиции Украины стал ярый бандеровец, великий украинский националист и одновременно мелкий лгунишка, то есть человек не аморальный, Роман Зварич, у которого, как оказалось, нет ни юридического, ни любого другого высшего образования. Но зато у него незаурядный бандеровский опыт: он был личным секретарем «вождя» ОУН Бандеры-Ярослава Стецько. Губернатором Ровненской области Виктор Ющенко назначил ярого бандеровца Василия Червония. Это только маленькая, всем заметная частица ответа на вопрос: «Зачем это новой власти?».

Инициированное Виктором Ющенко признание ОУН-УПА может упредить решение основного вопроса: или это формирование было народно-освободительным движением украинского народа, или хотя бы только его западных областей? Если бы оно таковым было, то ряды ОУН-УПА пополнялись бы стихийно, за счет добровольцев, а не путем террора. Что этот факт означает? А то, о чем писал Тарас Бульба-Боровец, что бандеровцы боролись не за украинский народ, а за власть над ним.

С польским президентом А. Квасьневским Виктор Ющенко может договариваться, мириться и т.п., они же оба верно выполняют поручения президента США, но это не будет означать снятия проблемы народо-убийства польского населения. Власть может ее замалчивать, историки могут фальсифицировать историю, а в польском народе веками будет тлеть оправданное сочувствие к украинской власти, какой бы она ни была: кучмовской, ющенковской. Историческая память народа не стирается вследствие тех или иных политических альянсов. Пример тому – армяне. Они до сих пор не простили туркам преступления народоубийства времен Первой мировой войны. Признание ОУН-УПА существенно усложнит отношения Украины с Россией, много граждан которой полегло от бандеровских рук.

Хочу также обратить внимание, что через ряды вооруженных формирований ОУН Бандеры прошло не более 100 тысяч человек, а это не более чем 0,3% украинского народа. От этого числа обязательно следует отнять тех украинцев, которые путем террора были привлечены к ОУН-УПА. Выйдет тогда, что виновными в преступлениях против польского и украинского населения были силы ОУН Бандеры, которые составляли приблизительно 0,15% украинского народа. За это количество преступников не может нести ответственность украинский народ! Это преступное формирование в виде ОУН-УПА-СБ следует осудить, чтобы снять с украинского народа клеймо народоубийцы. Без осуждения известных по документам преступников стереотип «украинца-резника» неоправданно будет существовать среди соседей украинцев. Способны ли это понять сознательные и несознательные защитники преступных формирований ОУН Бандеры?

Мне стыдно за свергнутую недавно украинскую власть, которая допустила к формальной деятельности ОУН, ОУН Бандеры под маркой Конгресса украинских националистов (КУН), партию Государственная самостоятельность Украины, ОУН в Украине, УНА-УНСО и другие националистические группировки. Мне стыдно за президента Леонида Кучму, который предоставил высокую государственную награду «вождю» ОУН Бандеры Ярославе Стецько, мне стыдно за правительство Виктора Януковича, которое разрешило похоронить ту же Стецько на престижном Байковом кладбище в Киеве. Мне особенно стыдно за Президента Виктора Ющенко, который настойчиво движется к признанию Верховной Радой Украины ОУН-УПА.

Общественная мысль о народе складывается столетиями. Если дойдет до признания государственными структурами Украины ОУН-УПА, то плохую славу о моем народе нелегко будет исправить в течение следующего столетия. Может прийти такое время, когда парламенты держав мира будут осуждать Украину за преступления народоубийства, как сегодня они осуждают Турцию за геноцид армянского населения, хотя с тех пор минуло 90 лет.
Миниатюры
bezprava-kniga2-image005.gif  
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 11:16   #10
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

Так,что по сути националисты это просто перебежчики,из истории видно как поступали с такими и так будет всегда, мое мнение сейчас время наиболее благоприятное для разведение такого движения,но всему свое время. И все акции и программы не более чем ширма, но думаю правду в истории буду помнить.
__________________
dance.ltd.ua

Последний раз редактировалось в 11:49.
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 11:51   #11
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

ТАЙНЫ УКРАИНСКИХ НАЦИОНАЛИСТОВ
В 150-страничной монографии на основании большого массива источников и литературы, преимущественно на украинском языке, комплексно рассмотрены предвоенные планы «Организации украинских националистов» по отношению к евреям, участие боевиков ОУН в уничтожении евреев летом 1941 года, изменение программных установок ОУН по «еврейскому вопросу», участие формирований «Украинской повстанческой армии» в антиеврейских акциях, а также судьба мобилизованных в УПА евреев. Следует отметить, что в этом историческом исследовании автор использовал материалы из Государственного архива РФ, Центрального госархива высших органов власти и управления Украины и Центрального госархива общественных объединений Украины, а также ввел в научный оборот ряд ранее не известных обществу свидетельств о преступлениях ОУН-УПА, хранящихся в Центральном архиве ФСБ России. Презентация этой книги в Киеве состоится 5 сентября в рамках международной научно-практической конференции «Украина и Россия: оценки страниц совместной истории». С учетом того, что официальный Киев старательно возводит лидеров и активистов формирований ОУН-УПА в ранг «национальных героев», отрицая или преуменьшая их причастность к уничтожению евреев и представителей других народов, «РВ» предоставляет своим читателям возможность ознакомиться с некоторыми выводами, к которым пришел автор исследования.

Отношение Организации украинских националистов и Украинской повстанческой армии к евреям – одна из наиболее дискуссионных проблем в историографии ОУН и УПА. Исследователи этой проблемы разделились на два непримиримых лагеря. Одни считают, что ОУН и УПА принимали активное участие в уничтожении евреев, другие это отрицают. С обеих сторон звучат обвинения в политической ангажированности и использовании «пропагандистских штампов», порою вполне справедливые.

Документы свидетельствуют, что созданная в 1929 году Организация украинских националистов изначально не имела четко сформулированной позиции по «еврейскому вопросу». Несмотря на бытовавшие среди членов ОУН антисемитские настроения, в 1930 году один из главных идеологов организации Николай Сциборский заявил, что в будущей украинской державе евреи получат равные права с другими национальностями и получат возможность проявить себя во всех сферах общественной, культурной и экономической жизни. Однако это благое пожелание не было воплощено в жизнь. Середина тридцатых годов ознаменовалась проведением членами ОУН масштабных акций бойкота еврейских товаров, поджогами еврейских домов, складов и магазинов. Быстрый рост антисемитских настроений в ОУН привел к предложениям изоляции евреев или их высылки из страны.

Процесс этой радикализации позиции ОУН по национальному вопросу хорошо прослеживается при сопоставлении документов, связанных с подготовкой ОУН антисоветского восстания на Западной Украине. Весной 1940 года одним из руководителей ОУН Виктором Курмановичем был разработан «Единый генеральный план повстанческого штаба ОУН». В нем содержались указания о необходимости проведения в начале войны «поголовных расстрелов врагов». Однако кого, следует понимать под «врагами», сказано не было. Территориальные представители ОУН сочли, что уничтожению наравне с представителями советской власти подлежат «враждебные национальные меньшинства», в число которых, по всей видимости, включались и евреи.

Это дополнение было учтено и развито в разработанной в мае 1941 года членами ОУН-бандеровцами инструкции «Борьба и деятельность ОУН во время войны». Согласно этому документу, после нападения Германии на Советский Союз украинские националисты должны были начать уничтожение представителей советской власти, польских активистов и евреев. При этом евреи должны были преследоваться как индивидуально, так и в качестве национальной группы. После отступления советских войск сформированная националистами украинская полиция должна было приступить к арестам уцелевших представителей советской власти, активистов-поляков, пленных красноармейцев и евреев. Оставшиеся на свободе поляки, евреи и русские должны были быть поражены в правах: им должно было запрещено занимать государственные и хозяйственные должности. После окончания войны поляков и русских планировалось ассимилировать, а евреев – изолировать, либо выслать из страны.

Позиция ОУН-мельниковцев по «еврейскому вопросу» была разработана гораздо хуже, чем у бандеровцев; впрочем, перед их боевиками так же ставилась задача уничтожение евреев в период военных действий. Известно также, что мельниковцами планировалось ограничение правового статуса евреев в будущей украинской державе, а в издании «Краковские вести» контролируемого мельниковцами Украинского центрального комитета содержались призывы к мести и расправе над евреями.

Нетрудно заметить, что антиеврейские настроения в ОУН развивались практически по тому же сценарию, что и в нацистской Германии: от бытового антисемитизма – к борьбе с еврейской торговлей, а затем – к борьбе с самими евреями. К лету 1941 года ОУН(Б) исповедовала практически идентичные нацистским взгляды на пути решения «еврейского вопроса». При этом, разумеется, евреи не были для бандеровцев главным врагом. Главным их врагом оставалась Москва и поляки.

Нападение Германии на Советский Союз позволило обеим фракциям ОУН приступить к реализации планов по устранению «нежелательных элементов», в том числе – евреев. В дополнение к предвоенным инструкциям был краевым проводом ОУН(Б) был издан приказ о «коллективной ответственности (семейной и национальной) за все проступки против Украинской державы и ОУН».

Прямым следствием этого стали масштабные антиеврейские акции лета 1941 года. Евреи уничтожались боевиками ОУН и «украинской милицией» как в сельской местности, так и в крупных городах. Наиболее масштабными стали акции по уничтожению евреев во Львове и Злочеве, во время которых националисты взаимодействовали с частями айнзатцгруппы «Б» и солдатами дивизии СС «Викинг». При этом участие в уничтожении внесенных в «черные списки» поляков и евреев во Львове принимала часть военнослужащих украинского батальона «Нахтигаль».

Убийства евреев украинскими националистами часто сопровождались издевательствами. В полном соответствии с приказом краевого провода ОУН(Б) о коллективной ответственности, жертвами националистов становились не только евреи-мужчины, но и женщины с детьми. Зафиксированы случаи, когда расправы над евреями со стороны оуновцев прекращались немецкими солдатами.

Несмотря на неудачу с провозглашением независимой «Украинской державы» летом 1941 года руководство ОУН(Б) поддерживала действия оккупантов, в том числе – по решению «еврейского вопроса». Контролируемая националистами «украинская милиция» активно взаимодействовала с нацистами при проведении антиеврейских акций, обе фракции ОУН продолжали вести антиеврейскую и антипольскую пропаганду.

Осенью 1941 года немецкие оккупационные власти отказались от сотрудничества с ОУН(Б) и развернули против ее членов масштабные репрессивные акции. Таким образом, вопреки желанию руководства, ОУН(Б) оказалась в оппозиции к оккупантам. Переход на антинемецкие позиции, однако, не повлиял на антиеврейскую политику, проводившуюся бандеровцами. Новым лозунгом ОУН(Б) стал лозунг «Да здравствует независимая Украина без евреев, поляков и немцев. Поляки за Сан, немцы в Берлин, евреи на крюк!» Антиеврейская позиция организации была официально подтверждена на Второй конференции ОУН(Б) в апреле 1942 года; в то же время в постановлении конференции было упомянуто о «нецелесообразности» участия в антиеврейских акциях.

К осени 1942 года низовые структуры ОУН(Б) стали стихийно создавать вооруженные формирования для борьбы с немецкими оккупантами. Одновременно на Западную Украину стали выходить советские партизанские соединения, а немецкое наступление «завязло» под Сталинградом. В этой обстановке была созвана первая военная конференция ОУН(Б), на которой было принято решение об ориентации на Великобританию и США. В этой связи антиеврейская программа ОУН(Б) была немного смягчена: проживавших на украинской территории евреев предполагалось «всего лишь» депортировать. Одновременно пленные политруки и военнослужащие-евреи должны были уничтожаться. Это решение было как будто списано с предвоенных нацистских планов.

Однако в жизнь оно воплощено не было. Весной 1943 года на базе боевых отрядов ОУН(Б) и ушедших «в лес» формирований украинской вспомогательной полиции была сформирована «Украинская повстанческая армия», приступившая к масштабным этническим чисткам на Волыни. Главной жертвой формирований УПА стали поляки; вместе с ними уничтожались скрывавшиеся от нацистских карателей евреи. Евреи так же преследовались бандеровской тайной полицией – Службой безопасности ОУН.

В пропагандистских целях на состоявшемся в августе 1943 года III Чрезвычайном Великом съезде ОУН(Б) был принят тезис о равноправии всех проживающих на Украине национальностей – в том числе и евреев. Это постановление было широко использовано бандеровской пропагандой, оставаясь, впрочем, довольно далеким от реальности. Фактически было прекращено преследование лишь тех евреев, которых использовали в УПА в качестве ценных специалистов (например, врачей). Скрывавшиеся в лесах беглецы из гетто уничтожались по-прежнему – равно как и поляки. Вступавшие в УПА евреи, не располагавшие «полезной специальностью», в соответствии с директивой командования тайно уничтожались СБ ОУН. Незадолго перед приходом на Западную Украину войск Красной Армии СБ ОУН были ликвидированы служившие в УПА евреи-специалисты, бывшие советские военнопленные и украинцы-«восточники». Так же были уничтожены вместе с жителями находившиеся под контролем УПА еврейские семейные лагеря.

Руководство ОУН окончательно отказалась от проведения антиеврейской политики лишь в 1944 году. Это было сделано по вполне прагматичным причинам: наличие в программе ОУН(Б) антиеврейских положений означала невозможность найти поддержку на Западе и реальную возможность потерять поддержку отрицательно настроенного к нацистам населения Западной Украины. В то же время, «еврейский вопрос» на Украине больше не существовал – он был радикально решен во время нацистской оккупации.

Впоследствии пропагандисты ОУН(Б) предприняли попытку «отчистить» испорченную предшествующей антиеврейской политикой репутацию организации, достигнув в этом определенных успехов. Утверждения о том, что ОУН никогда не проводила антиеврейской политики из пропаганды ОУН перекочевали сначала в воспоминания оказавшихся на Западе оуновцев, затем работы «диаспорных» историков и, наконец, – в исследования современных украинских историков-ревизионистов. Однако с действительностью эти утверждения не имеют ничего общего.

В заключении следует отметить характерную особенность холокоста по-оуновски: евреи не были ни единственной, ни главной жертвой украинских националистов. Поляки и сочувствующие советской власти украинцы уничтожались боевиками ОУН и УПА одновременно с евреями и, как правило, в большем числе. Массовое уничтожение «чужинцев» и «предателей» оказалось одной из главных характеристик радикального украинского национализма.
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 12:05   #12
Аватар для Katu
Сообщений: 780
Очки репутации:
IP:
Адрес: город на трех холмах
Доп. информация
По умолчанию

лучше пусть будет такая конституция, как у нас сейчас и при этом народ ... во все дыры, извините за грубость.
__________________
Смотрю hromadske.tv журналисты освещают все события в прямом эфире, прямые включения и гости в студии
Katu вне форума  
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 12:21   #13
Аватар для Orey
Сообщений: 9,950
Очки репутации: 69,613
IP:
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Yanik Посмотреть сообщение
А почитай, пишут те кто родился в Западной Украине, профессора, сейчас статью украинского профессора приведу, наслаждайся)
Бггг...
Это Полищук - профессор? Это с каких же пор и каких наук? Как Янукович - неизвестного американского псевдовуза?

Он не то, что степени не имеет - он даже не историк.

Не говоря уже о том, что поляк.

Так что флаг тебе в руки такие "источники" изучать.
Orey вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 2 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 12:27   #14
Аватар для Yanik
Сообщений: 2,657
Очки репутации:
IP: Донбасс
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Orey Посмотреть сообщение
Бггг...
Это Полищук - профессор? Это с каких же пор и каких наук? Как Янукович - неизвестного американского псевдовуза?

Он не то, что степени не имеет - он даже не историк.

Не говоря уже о том, что поляк.

Так что флаг тебе в руки такие "источники" изучать.
Не я буду прислушиваться к словам провокаторов и прочей шушары),а на другие источники буду плевать, сравнили вес слова этих источников и непонятно кого))))) насмешил))))

Добавлено через 1 минуту
Цитата:
Сообщение от Katu Посмотреть сообщение
лучше пусть будет такая конституция, как у нас сейчас и при этом народ ... во все дыры, извините за грубость.
Конституция не такая как сейчас не бендеровская не нужна, должна быть Конституция которые что-то значит и у власти должны стоять нормальные люди, которые ценят и свой народ и свою землю, а не продажные....
__________________
dance.ltd.ua
Yanik вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием
Старый 13.11.2012, 13:05   #15
Аватар для Orey
Сообщений: 9,950
Очки репутации: 69,613
IP:
Доп. информация
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Yanik Посмотреть сообщение
Не я буду прислушиваться к словам провокаторов
Да, посмотрим, что тут провокаторы написали:

Різня́ в Сагри́ні — 10 березня 1944 у селі Сагринь (пол. Sahryń, Грубешівський повіт, Люблінське воєводство, Польща) — спланована і проведена акція зі знищення місцевого населення бойовиками, у кількості 800 чоловік, польської Армії Крайової і Батальйонів Хлопських.
В результаті акції село було оточено бойовиками АК і БХ, спалено понад 300 селянських будинків, вбито 600—1000 мирних жителів, українців. Серед убитих переважну більшість (70%) становили жінки і діти. Більшість загиблих перед смертю зазнали знущань і тортур.
Усього в ході акції в Сагринь та прилеглих селах, бойовиками АК і БХ було вбито близько 1300 українців із числа мирного населення, в основному жінок, дітей і людей похилого віку.Всупереч твердженням ветеранів АК, що дана акція була проведена для попередження дій проти поляків з боку УПА, останні не мали підрозділів у даному районі.
Керівником акції був Зенон Яхимек, у 1943-44 рр. командир підрозділу Армії крайової в Томашівському повіті, Люблінського воєводства.

Всего до 11 марта 1944 года в Грубешивском повете подразделениями АК и БК были совершены нападения на 11 населенных пунктов с преобладающим этнически украинским и русинским населением, которые были частично сожжены.
По данным УДК было убито и сгорело в огне до полутора тысяч человек, подавляющее большинство из которых было гражданским населением (включая женщин и детей)

Павлокомская резня — массовое убийство мирных жителей, произошедшее 1-3 марта 1945 года в селе Павлокома в Польше.
Село Павлокома расположено недалеко от Перемышля. Накануне Второй мировой войны в нём проживало 1 190 украинцев, 170 поляков и 10 евреев. 3 марта 1945 года отряд Армии крайовой (польск. Armia Krajowa) под командованием Юзефа Бисса (польск. Józef Biss) при поддержке добровольцев из соседних сёл совершили массовое уничтожение местных жителей украинского происхождения.


От же провокаторы, какого понаписывали...
Orey вне форума  
Сказавших "Спасибо!": 1 (показать список)
Ответить с цитированием
Ответ




Метки
бандера, бандеровцы

РАССКАЖИ О ФОРУМЕ на других сайтах

Опции темы
Опции просмотра Оценка этой теме
Оценка этой теме:

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.


Похожие темы
Тема Автор
Вся правда об алкоголь
Фильм вся правда об алкоголь. http://www.youtube.com/watch?v=NU7J6szx6jM&feature=colike
russ-plus
Вся правда о шахтерах.
Милиция угрожает убить шахтера Игоря Сметанина, который рассказал журналистам об аварии на шахте «Суходольская-Восточная» и тяжелых условиях работы в...
Banned User
правда
Задаем любые вопросы друг другу и честно на них отвечаем)) Начнем: любишь людей?
love
Правда о прививках
Делали ли вам в детстве прививки? Делаете ли вы или собираетесь ли делать прививки своим детям? Прежде чем ответить утвердительно - подумайте, знаете...
Артём Олегович
О мужчинах: с юмором, но правда...
Ногами не пинать - не я это придумала.... Ниже расположены высказывания разных умных Женщин о мужчинах, выражающие всё то, что Ты всегда о них...
Гуан-Инь



Создано на vBulletin® Version 3.8.7
Copyright ©2000 - 2017, Jelsoft Enterprises Ltd. Перевод: zCarot. Донецкий форум.