|
Сообщений: 4,350
Очки репутации: 31,607
Доп. информация
|
Пол: 
Регистрация: 13.10.2011
Получено "спасибо": 3,386
|
|
|
|
Трудовые коллективы шахтеров ДТЭК «Свердловантрацит» и «Ровенькиантрацит» обратились с открытым письмом к тем, в чьих руках сегодня находится власть на Донбассе. Луганское издание «Восточный вариант» опубликовало текст обращения.
«Мы, трудовой коллектив шахтеров Свердловантрацит и Ровенькиантрацит, обращаемся к Вам. Нас, луганчан, грабят неизвестные, мы под пулями ходим и работаем. Наши родные страдают!
Луганщина во все время была и есть рабочим регионом, здесь люди привыкли трудиться, а труд кормит человека. Мы луганчане — шахтеры Свердловантрацит и Ровенькиантрацит. Благодаря труду мы живем на этой земле, живут наши дети, наши родные и близкие.Наш хлеб — это уголь, добыча которого порою стою человеческой жизни. Но у нас его крадут, крадут наши орудия труда, транспорт, специальную технику. Мы теряем возможность нормально трудиться и и нормально жить!
Недавно у шахтеров Свердловантрацит украли 5 тысяч тонн угля с ГОФ „Красный Партизан", а это половина нашего заработка. Каждую ночь неизвестные в камуфляжной форме воруют уголь, а мы его добываем под пулями, рискую своей жизнью. Нам уже нечем работать, нам нечем перевозить породу, у нас неизвестные крадут технику.
Вокруг наших шахт и домов рвутся снаряды, гибнут люди, автобусы с шахтерами подвергаются обстрелу. Но наш дух не сломлен, мы упорно и мужественно выходим на смены, спускаемся в шахты и добываем наш хлеб!
И это несмотря на то, что в наших домах нет света, воды, продукты завозятся с перебоями, не хватает лекарств, и самое главное- нет заработанных шахтерами денег! Мы, луганчане, их заработали, нам их заплатили предприятия, но получить их в банкоматах мы не можем.
Жители готовят еду на улице на костре до захода солнца, потому что потом война, сырые подвалы и взрывы, слезы детей, жен и матерей.
Сейчас, чтобы выжить, нам необходимо сохранить работу и получать зарплату. Мы не можем воспользоваться заработанным, в банкоматах попросту закончились деньги. Банки не возят деньги — боятся, их грабят и забирают машины. Мы боимся, что скоро и зарплату нам платить будем нечем, потому что добытый нашими руками уголь воруют уже вагонами.
Мы знаем, что территория, на которой мы живем и трудимся, неподконтрольна Украине! Необходимо принять меры, чтобы было прекращено мародерство над простыми людьми-тружениками! Зачем неизвестные мучают обычный народ? Зачем неизвестные в камуфляже обирают шахтеров и простых работяг?
Требуем обеспечить порядок! Требуем вернуть похищенный уголь! Дайте коридор банкам, чтобы они могли возить нашу зарплату. Обеспечьте коридор для продуктов и лекарств! Разберитесь, кто грабит обычных людей. Не допускайте подобного в будущем!»
Генерал-майор Ігор Воронченко.
Про Антитерористичну операцію, зокрема на території Луганщини, багато чого можна
прочитати - і ділового, і не дуже. Але навряд чи хтось сперечатиметься з тим, що краще за
всіх про стан справ тут знає той, хто цю операцію проводить. Нашому кореспондентові
вдалося узяти інтерв'ю у такої людини - заступника начальника Антитерористичного
центру України, керівника АТО в Луганській області генерал-майора Ігоря Воронченка.
- Ігоре Олександровичу, те, що у Донбасі проводиться Антитерористична операція, всі вже
засвоїли. Але що це таке - АТО?
- Є система операцій Збройних сил України. Антитерористична операція відноситься до
спеціальних операцій. Вона не наступальна, не контрнаступальна, не оборонна. Навіть не
стабілізаційна. Вона має на меті локалізувати ізнищити бандформування і терористичні
угруповання. Або - запобігти проведенню теракту на якомусь об'єкті чи в якомусь районі.
Зараз Указом Президента функції ізавдання сил, які беруть участь в АТО, розширені, і для кожної
їх складової(ВСУ, СБУ, Державна погранслужба, Національна гвардія) чітко визначені
завдання, які вони повинні виконувати.
- А у людей давно склалося враження, що йде воєнна операція.
- Так, практично йде повноцінна воєнна операція: наступальна, контрнаступальна. Якщо чесно
сказати, це - стабілізаційна операція. Як такого, суцільного фронту немає. Ведуться осередкові
сутички на укріпрайонах, на якихось окремих рубежах.
- Це схоже на війну, яку Росія вела у Чечні?
- У чомусь схоже, у чомусь сильно відрізняється. Як у Сєвєродонецьку вийшло: тут спочатку
пройшли військові, після чого пройшла зачистка. У Лисичанську трохи не вийшло. Там ми
зіткнулися з маневреною обороною, з добре влаштованими засідками, з секретами різного роду,
пастками, вогневими мішками, куди нас хотіли втягнути. У районізаводу «Пролетар» у них це
практично вийшло, але потім під натиском наших сил вони все ж відійшли.
- Чому бандформування не йдуть із заблокованих міст? У них же сьогодні є коридор з
Луганська на Краснодон і далі до кордону?
- Вони зі мною відмовилися розмовляти, навіть коли я намагався з ними домовитися про
«зелений» коридор на вихід мирного населення. На контакт вони зараз не йдуть, бо озлоблені.
Тому що відчувають: Росія їх кидає. Хоча вона їм допомагає сповна. Щодня ешелони з технікою
переправляють через Сіверський Донець в районі Панченкового і проходять через селища
Сєвєрний і Ізварине.
- Що заважає узяти під контроль кордон?
- Ось у нас працювали на прикритті кордону три об'єднання. З російської території по ньому
луплять «Градами», із нашої території теж луплять - бандити. Ви знаєте, яких утрат було
нанесено: і санітарні, непоправні втрати. Частина особового складу вимушена була перейти
кордон Російської Федерації. Зараз їх звідти забрали.
- Такі переходи можливі з юридичної точки зору?
- Усі ці домовленості досягаються на рівні прикордонників. Ось, припустимо, як
переправлялися тіла двох загиблих солдатів з 1-ої танкової бригади. Начальник Східного
регіонального управління ДПС України звернувся до відповідного рангу начальника по
Ростовській області. Було вирішено, що два «вантажі 200» проїдуть територією Росії до Мілового
і там повернуться в Україну.
- А як повертаються живі?
- Як такого конфлікту між Україною і Росією немає; візового режиму не існує. Люди на суміжну
територію переходять неозброєними.
Але це - не мирне життя! Нахабству «сусідів» немає меж. Вночі було обстріляно прикордонпост
у районі Герасимовки. Три години - з 22:30 до 1:30 - ішов суцільний вогонь. Спочатку
артилерійський, потім мінами почали їх обсипати. Двоє контужених.
- Хто головний на території АТО? Як ви взаємодієте з цивільною владою?
- На звільненій території у мене є контакт з усіма керівниками; поставили постійних
представників Штабу АТО для того, щоб на місці тут реалізувати тіснішу взаємодію зіШтабом,
аби ми могли швидше, без тяганини виконувати ті або іншізавдання. У першу чергу, це
життєзабезпечення місцевого населення. Ось - як міст, як подача електроенергії, води. Тобто,
швидше треба приводити міста до нормального життя. Коли народ зрозуміє, що можна мирно
жити без сепаратистів, він швидше втягнеться у процеси відновлення.
- А я чомусь думав, що цим повинна займатися саме місцева влада. Заразом і вас
забезпечувати.
- Навпаки. Припустимо, Збройні сили - це блокування певних районів на блокпостах, ізоляція
цих районів, знищення бандформувань, захват об'єктів, захват населених пунктів - воєнні
завдання. Крім того, передбачено використання спеціальних сил. Наприклад, ситуація:
зруйнований міст у Сєвєродонецьку. Я подаю заявку у Головне управління оперативного
забезпечення Міноборони - і вони встановили дублюючу мостову переправу на річці Боровій у
вигляді важкого механізованого моста.
Далі - зв'язок із цивільним населенням, проведення всіх гуманітарних заходів. У нас є група, яка
влаштовує коридори виходу із заблокованих місць, підвезення гуманітарної допомоги
населенню і на передову. Нам дуже багато допомагають областіза межами Донбасу. Вінниця,
Житомир, Черкаси, Одеса - цілими хурами привозять підприємці гуманітарну допомогу. Узяти
Лисичанськ. Було все розбито. Хліба не було, води не було. Хуру з продовольством того ж дня
прислали, коли звільнили місто. До цих критичних районів - особлива увага. Найголовніше -
показати, що влада працює, що вона про народ піклується і повернена до нього обличчям, а не
спиною.
Я вже говорив і ще раз скажу. Мені, чесно кажучи, до болю шкода народу Донбасу. Який
обдирали до нитки. Який просто не поважали як народ. Особливо південь Луганської області.
Якщо порівняти південь і північ області- вони різні. Я був у Сватовому, і тут, у Сєвєродонецьку,
вже відчувається, що навіть люди інші. На півдні доводили до убогості- 100 відсотків. І взагалі
рівень розвитку громадянського суспільства у нас ще дуже низький. Ми лише підіймаємося.
Лише усвідомлюємо, що ми люди.
- Ви самі звідки родом?
- З Харкова. Слобожанщина. Практично ваш земляк.
- Представляєте Збройні сили?
- Так. Прослужив у Криму з 1998 року. Був на посадах командира полку, командира бригади.
Закінчив Академію Генерального штабу. У Києві прослужив чотири роки. Три роки командував
військами берегової оборони у Криму.
- Кажуть, ви і в полоні побували.
- Чотири доби. Запросили на переговори; я вийшов на КПП - захват, обличчям в асфальт, не
встиг навіть охнути.
Від самого початку наявність бази Чорноморського флоту РФ була загрозою територіальній
цілісності України. Найцікавіше - ця операція готувалася не один день. І не один рік. Вищому
керівництву про це доповідалося. Наприклад, що в листопаді минулого року на авіабазу у
Гвардійському завезли палива утричі більше за норму. Навіщо? Потім, що 26 і 27 лютого
прилетіли туди 12 Ілів з десантниками, і їх треба було заправляти.
Вже у січні місяці там з'явилися так звані «ввічливі люди». Кораблями до Севастополя їх
доставляли, а в Гвардійське літаками. Вони вже мали на той час якщо не перевагу, то досить
сил, аби закрити всі мої військові частини.
- У СРСР у воєнний час командувач військовим округом був вищим начальником на
території і міг розпоряджатися всією наявною інфраструктурою. У вас все відбувається
якось інакше?
- Абсолютної влади у Штабу АТО немає. Це раніше все було державним. А зараз більшість
підприємств - чиїсь. Але - допомагають. Ось пішов наш натиск вниз, на південь - довелося
возити бетонні блоки з Харківської області, щоб ставити нові блокпости на звільнених
територіях. Все відбувалося стрімко, тому доводилося звертатися до приватних підприємців.
- І місцеві підприємці допомагали?
- Ну, ось колишній депутат Володимир Ландик усі свої бетонні блоки, що були у нього в районі
Старобільська - все нам на блокпости віддав.
- Як населення вас сприймає на звільнених територіях?
- Повторюся. Народ уже втомився від цієї війни. Вже у людей в очах є радість від того, що ніхто
не стріляє, ніхто ніза ким не полює. Але є ще і ті- не можу назвати точний відсоток - хто
продовжує дивитися у бік нашого північного сусіда. Але він вже не «брат», і на два покоління
бажання брататися з ним у наших громадян відбила ця війна. Лише військових загинуло вже
чотириста осіб. Це вже багато.
- Ще один аспект взаємин із місцевим населенням. Наскільки правдиві повідомлення про
появу проукраїнських партизан?
- Я вам не можу всього говорити, але є у мене міста, де люди готові- у кількості 30-40 осіб (це
вже загін) - узяти в руки зброю і почати знищувати сепаратистів. Наказу не віддаю, тому що не
можу ними жертвувати. А ось коли підходитимуть наші війська... Мені сьогодні важливіша
допомога інформацією в режимі онлайн.
- Розкажіть про взаємодію з батальйонами територіальної оборони, зокрема з «Айдаром».
- Є у мене звернення мирного населення з приводу дій особового складу батальйону. Я всіляко
намагаюся якось знайти компроміс; були бесіди з командуванням батальйону, були і конфлікти.
Зараз працює комісія з Генерального штабу по моєму рапорту щодо всіх цих неподобств: і, як
тепер модно говорити, «віджимання» техніки у фермерів, і питання неправомірних дій на
підприємствах у звільненій місцевості. Я розбирався, хто ж натворив чудес на Рубіжанському
трубному заводі. Зайшли, зняли сервери, комп'ютерну техніку, чотири машини забрали - і
виїхали.
- «Айдарівці»?
- Там були і «Айдар», і «Чернігів». Зараз мої оперативні працівники з цією справою
розбираються конкретно. Тому що є відеодокази, що зайшли на територію заводу озброєні люди.
Жоден подібний випадок не залишиться без предметного розгляду. Кожному інциденту буде
дана правова оцінка. Якщо хтось думає, що все закінчиться без наслідків - це вони даремно.
- Ви з лідерами сепаратистів вороги, але все ж, як з ними спілкуєтеся? З питання «зелених
коридорів» або, скажімо, щодо надзвичайних ситуацій. Тут, на лівобережжі Дінця, хвойні
ліси - вони горять, як порох...
- Ми спілкуємося. Взаємодія тут у нас була налагоджена добре. Наприклад, з блокпостами в
районіКременної. Тут практично щодня траплявся спалах лісу, і через блокпости оперативно
пропускали пожежні бригади і відповідну техніку. Таке було. Спілкувалися до певного моменту
Я вам скажу так: Болотов, Пушилін, той самий Губарєв - всі вони пішаки у цій грі. Є група з
Москви, яка сиділа у Луганську, а останнім часом перемістилася у Краснодон. Ці товариші
пишуть Болотову тексти виступів...
- Даруйте, переб'ю. Те, що ці москвичі перемістилися у Краснодон - це для нас
обнадійлива ознака?
- Звичайно. Вони готують таким чином шляхи відходу. Я так і передбачав, тому що Краснодон
для них - це зручний перехід. Туди стягнуто дуже багато техніки. Збираються триматися у
Краснодоні до останнього.
- Особовий склад бандформувань ЛНР - скільки там луганців і скільки російських і інших
найманців?
- 50 на 50. У мене були неспростовні докази - особисті документи полонених, паспорти з
пропискою. Я їх відправив у Київ. Російські найманціз Челябінська, Осетії, з Новгорода. Був
навіть один помічник міністра оборони Південної Осетії. Були листи подяки, підписані
Бородаєм, на адресу губернаторів Ростовської області іКраснодарського краю. Висловлював
вдячність за сприяння в закиданні козаків.
- Але це наче добровольці. А військовослужбовці були?
- Я так скажу. Те, що в таборах під Ростовом іде підготовка бойовиків - це ми знаємо абсолютно
точно. Підготовка танкіста у них іде два тижні. Але я сам танкіст, і можу сказати:за два тижні
танкіста підготувати неможливо. Тим більше неможлива підготовка артилериста за такий
термін. Але ми ж тут бачимо, яке коректування вогню, яке володіння зброєю. Є дані про участь
військовослужбовців ЗС РФ. Вони ніби йдуть у відпустку, тут вступають у козацькізагони і
беруть участь у бойових діях. Те, що тут, у Лисичанську, були профі- можу зі стовідсотковою
упевненістю сказати.
- І останнє питання: коли закінчиться війна?
- Сподіваюся, що скоро. У принципі, питання завжди треба вирішувати за столом переговорів,
але з цими людьми... Це вже не люди, я вважаю. Після того, як вони застрелили пораненого
підполковника - у них немає нічого святого. При узяттіЛисичанська вони застрелили
начальника ППО 51-ої бригади. Його ранило в ногу; привезли в лікарню - в результатізнайшли
в морзіз простреленою головою.
А як вони обходилися зі своїми колишніми подільниками тут, у Сєвєродонецьку. Особа одного
убитого встановлена. Півголови знесені автоматною чергою. А другий труп лежав весь голий.
Вся спина, всі ноги були до такого ступеня сині- і поруч валялася міліцейська палиця «ПР-73».
Мабуть, його спочатку забили до несвідомого стану, а потім ще п'ять куль вистрілили в шию і в
голову. Це ж лише фашисти можуть робити. Що це за люди?! І те, що мінування об'єктів
проводили - заводів, деяких мостів, гуртожитків. Це хіба війна?
З такими людьми переговори вести не можна.
|
__________________
Пролітаю над гніздом зозульки...
|
13.08.2014, 02:33
, и сейчас Донбасс терроризируют? Интересное кино.
РАССКАЖИ О ФОРУМЕ на других сайтах 
Линейный вид
Похожие темы