Сообщений: 642
Очки репутации:
Доп. информация
|
Пол: 
Регистрация: 15.04.2014
Получено "спасибо": 207
|
|
|
|
Немцов обратился в ФСБ с просьбой проверить, что за чеченцы едут на Украину в грузовиках с оружием
Политик Борис Немцов направил директору ФСБ запрос, сопровождаемый обвинениями в нелогичности. Руководство спецслужбы, которой подчиняются пограничные войска, просят проверить, что за чеченцы едут на Украину в грузовиках с оружием. Немцов усматривает в действиях вооруженных групп, которые, по данным Госпогранслужбы Украины, пересекают российско-украинскую границу, состав преступления минимум по трем статьям.
Немцов напоминает, что накануне глава Чечни Рамзан Кадыров открестился от воюющих на Украине чеченцев, заявив, что туда поехали 14 человек по собственной инициативе. (Жители Чечни, впрочем, утверждали, что из Донецка привезли для похорон десятки гробов.)
С учетом этого, подчеркивает Немцов, эти военные "представляют из себя незаконные вооруженные формирования". А их действия подпадают под несколько статей Уголовного кодекса:
незаконное пересечение границы РФ,
контрабанда оружия,
незаконное ношение оружия.
У директора ФСБ он хочет узнать, возбуждены ли дела по этим составам преступлений.
Не нравятся ему и действия других российских силовиков. "Хотите образец железной логики (главы Следственного комитета РФ) Бастрыкина? Дело по факту обстрела Донецка и Луганска Нацгвардией он возбудил, хотя это территория Украины. А вот дела против боевиков из Чечни, которые незаконно прорвали российско-украинскую границу, незаконно хранили и перевозили оружие и взрывчатку, а также занимались контрабандой оружия, до сих пор нет", - указывает он.
Немцов предлагает рассматривать предполагаемое отсутствие уголовных дел в отношении боевиков из Чечни как "100% доказательство участия военных и спецслужб РФ в боевых действиях на востоке Украины".
Сообщение добавлено в 12:12
Цитата:
Сообщение от @Дмитрий77
Жалко, конечно, что 20 лет назад украинские власти не смогли найти в истории своей славной, все-таки народности достойного героя для подражания. СССР распался. В России остались Гагарин, Пушкин, Достоевский, Жуков (и еще сотни достойнейших сынов своей отчизны- писателей, поэтов, героев Великой Отечественной, людей поднимавших экономику, строящих города, летающих в космос, защищающих свою страну). Я люблю Украину только уже за то, что здесь родились такие люди как Гоголь, Шевченко, Сковорода, Иван Франко. А Запорожская Сечь! Не предмет ли для гордости! Украинское Казачество- пример отваги, доблести и безмерной любви к своей Родине. Но нет же. "Героем дня" сделали ярого нациста и попросту фашиста Бандеру
|
Не подобається - Бандера?!
Нате вам - іншого, не менш достойного, Українського Героя!
З 1906 року Петлюра переїжджає до російської столиці, де не тільки бере активну участь у діяльності Петербурзького комітету Української соціал-демократичної робітничої партії, зокрема виступає проти її об’єднання з російськими соціал-демократами, а й регулярно друкується на сторінках преси. Він — один із найактивніших авторів першого українського часопису в російській столиці — «Вільна Україна». Поряд із цим на шпальтах київських газет «Рада» і «Громадський голос» також систематично можна зустріти його публікації. Це і звіти про події в Північній Пальмірі, про тамтешніх малоросів і українську молодь.
Повернувшись 1907 року на якийсь час до Києва, Симон Петлюра, крім партійної діяльності, продовжує активно займатися публіцистикою. Широкий розголос тоді мали його статті «Резолюція київських робітників», «Українські катедри і Український університет», «Українське село і еміграція в Америку», «Російські культурно-просвітні інституції в Україні», «Організація Української трудової громади в Державній Думі», «Українські студентські організації», «Українська преса та її дефекти», «Потреба видання книжок з національного питання», «Заснування Українського Наукового Товариства в Києві», в яких обґрунтовується закономірність вимог щодо задоволення духовних потреб українського народу.
У цей час Петлюра починає аналізувати творчість і суспільний чин славних українських громадян. Він пише статті про Марію Заньковецьку, Бориса Грінченка, Івана Кревецького, Івана Тобілевича. 1908 року звертається до постаті Великого Кобзаря, опублікувавши статтю «Вчіться у Шевченка».
Однак більш глибоку оцінку Тарасові Шевченку Петлюра дає 1913 року в статті «Франко — поет національної честі», в якій порівнює творчий доробок обох видатних поетів. Тоді Петлюра чітко вказує, що «після Шевченка долю поета-проводиря національного ідеалу українського народу перейняв Іван Франко, і це високе покликання гідно і з честю виконав».
Звичайно, оцінюючи дореволюційну творчість Симона Петлюри, можна стверджувати, що вже тоді він проявив себе як блискучий публіцист, який тонко відчував пульс доби і своєчасно відгукувався на запити того часу. Водночас Петлюра встиг проявити себе і як вмілий керівник творчих колективів, що міг зорганізувати найавторитетніших інтелектуалів Російської імперії для висвітлення української проблеми. Це особливо яскраво проявилося на виданні ним у Москві журналу «Украинская жизнь».
Коли ж ідеться про добу Української національної революції, то в ній Петлюра був вождем, який щомиті будував вимріяну ним майбутню Україну. І прагнув здобути її не тільки як організатор збройної сили, а й як майстер слова.
Усі його
накази,
звернення,
листи
написані високим словом публіциста.
Чи то йдеться про
змагання українського народу організувати власне національне військо,
чи виступає він в обороні єврейського населення,
чи звертається до «всього громадянства Канівської землі, де заховане на Чернечій горі вічно
живе серце народу»,
щоб упорядкувати могилу Тараса Шевченка, чи звертається як Головний Отаман до всього українства з приводу взяття Києва військами Директорії: «Сподіваємось, що нарешті настав час, коли всі роз’єднані сили Української землі радісно обіймуться і, об’єднані в одне національне тіло і душу, скажуть:
«ВІД КУБАНІ ПО СЯН — ЛИШ ОДИН БУДЕ ЛАН; А ВЛАСНИКОМ ЙОГО ЦІЛИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД».
Цей клич мусить стати нам святим заповітом у боротьбі за змучений і облитий кров’ю народ. Наша плодюча земля, природні багатства, розквіт та добробут нашої Республіки, наша воля, наші бажання і стремління хай будуть тим цементом, що зміцнить нас і нашу Самостійну Народню Республіку».
Симон Петлюра не просто закликав українців боротися за вільну Україну. Він показував приклад, як це робити, бо завжди був там, де свистіли кулі й розривалися снаряди. Його навіть порівнювали з селянином, який із сім’єю лягає на межі своєї землі, щоб оборонити її від нападників, так і він ліг на межі української землі й покликав до того націю, щоб не дати її ворогам. І пішли за ним вірні сини України.
А коли зраджений Пілсудським, змушений був скуштувати гіркого хліба чужини, то й там заходився розробляти план відродження власної державності, розраховуючи передусім на тих, хто опинився з ним за межами рідної землі, але усвідомлював себе органічною частиною рідного народу.
Насамперед працював над тим, щоб зберегти українську еміграцію, що мала підтримувати українську державність у вигнанні. З цією метою він пише спеціальну брошуру під назвою «Сучасна українська еміграція та її завдання», що під псевдонімом О. Ряст 1923 року оприлюднює через друкарню табору інтернованих у Щипьорно.
Уся його еміграційна публіцистика — це глибока віра у відродження незалежної України. За півмісяця до трагічної смерті Симон Петлюра в листі до Ю. Гуменюка писав:
«Я вірю і певний, що Україна як держава — буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде.
Думаю я, що шлях для Української державности стелиться через
Київ,
а не через
Львів.
Тільки тоді, коли Українська державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами
|
|
голосов - 2
09.06.2014, 11:12
РАССКАЖИ О ФОРУМЕ на других сайтах 
Линейный вид
Похожие темы