|
Доп. информация
|
Пол: 
Регистрация: 07.05.2013
Получено "спасибо": 29,303
|
|
|
|
В окупованому прихильниками Росії Донецьку влаштували український літературний фестиваль
http://ngo.donetsk.ua/articles/v-oku...urniy-festival
Перший Всеукраїнський літературний фестиваль в Донецьку минув у досить неспокійний час. Лекції знаних письменників прослуховувались паралельно з переглядом стрічки новин, яка стала невід’ємною частиною життя українців. Підсумок заходу, яким би штампом це не звучало, - надії на краще, бо досвідчені митці вчать дивитись на ситуацію виважено та без емоцій.
«Наша задача – довести, що Донецьк – частина України»
Коли в «ІЗОЛЯЦІЇ» задумали фестиваль, ще не було ані «зелених чоловічків», ані сепаратистів, ані анексії Криму. Тільки-но почався Євромайдан. Тож такі глибокі злами у суспільстві та житті України ніхто не міг передбачити. Тим часом, якщо подивитись з іншого боку, подібні катаклізми – родюче тло для письменників та публіцистів, тож поговорити на заході було про що навіть не маючи заздалегідь підготовленої теми. Третій бік – це ще один доказ того, що війна, на щастя, поки проходить дуже локально, не торкаючись всіх куточків міста та сфер життя. Як зазначив Юрій Винничук, у Донецьку революція точиться лише біля будівлі ОДА. Те саме, додав він, було і в Києві. Те саме можна сказати і про область. До новин про танки та стрілянину вже звикли, поки що вони не можуть бути перепоною для літературного фестивалю. Особливо якщо фест цей зібрав учасників зі всієї України.
«Мова та насильство» - тема заходу. Проблема-джокер для Донеччини завжди буде виграшною та актуальною, особливо зараз. Мовні маніпуляції, здається, є невичерпним ресурсом, на якому можна збудувати все, що завгодно, навіть війну. «Ніякої мовної проблеми немає, це все маніпуляції тих людей, кому це вигідно. Адже ми добре розуміємо одне одного, ми добре розуміємо культуру один одного, відчуваємо серцем і любимо», - підкреслила письменниця Христя Венгринюк. Власне, на заклику об’єднання сходу й заходу грунтувались основні виступи, доповіді та обговорення. Ще напередодні, анонсуючи захід, письменник та куратор фесту Любко Дереш наголосив, що раніше він і сам вірив у багато стереотипів про Донецьк, але лише один приїзд спростував їх. «Донецьк – частина України. Не тільки територіально, але й ментально», - додав він.
Тож тема не нова, можна сказати, що вічна. Тим часом у риториці самих письменників було помітне дещо тепліше ставлення до Донбасу. Хоч вина за Януковича, бандитів, корупцію та чи не всі гріхи залишиться прокляттям Донбасу мабуть назавжди, крига трохи скресла. Можливо, допоміг у цьому місцевий Євромайдан, хай він і не був чисельним. Можливо, мітинги «за Україну». Можливо, приїзд на сам фестиваль цілих автобусів зі студентами, що дає надію на майбутнє покоління потенційної інтелігенції. Юрій Винничук, який завжди досить різко писав про Донеччину, зазначив, що такі погляди раніше мав, бо тоді це стосувалось періоду правління Януковича. «Я це писав від розпачу, бо я бачив, що ми абсолютно не розвиваємось, тупцюємо на місці», - додав він.
Близько 20-ти учасників
Перший Всеукраїнський літературний фестиваль зібрав протягом трьох днів близько 20-ти письменників, публіцистів, журналістів та філософів. Програма складалась з лекцій та круглих столів, які проходили у восьми локаціях. Варто додати, що простори «ІЗО» розширюються. Тут обладнали нові зали для зустрічей, де досі пахне свіжою фарбою. Декілька учасників читали свої лекції паралельно, отже гості могли переміщуватись від одного учасника фесту до іншого, таким чином послухавши хай і не всю розмову, але шматок, але кожного запрошеного.
Окремі дні були присвячені звуженим підтемам. У день відкриття говорили про «Анатомію насильства» з Любко Дерешем, Мирославом Мариновичем, Ігорем Козловським та Христею Венгринюк. У другий день – про «Медіа та насильство» і «Громадянське суспільство та владу». Спікерами виступили Катерина Бабкіна, Сергій Дацюк, Дмитро Стус, Мустафа Найєм, Лілі Хайд, Володимир Єшкілєв, Платон Бєсєдін та Федір Березін. Заключний день присвятили «Гендеру та насильству» і «Особистості та групі». Свої думки з приводу цих проблем висловили Юрій Винничук, Ірена Карпа, Саїд Ісмагілов, Ігор Тодоров та Марк Лівін. Такий детальний перелік імен – просто як свідоцтво того, що склад запрошених дійсно вартий уваги. Як повідомили організатори, деякі письменники побоялись приїхати в Донецьк. Інші навпаки дуже хотіли подивитись на ситуацію на власні очі. Наприклад, Ірена Карпа. Вона зазначила, що саме тут, у готелі, вперше за багато років подивилась телевізор. Випадково натрапила на канал «Россия 24» і дуже здивувалась, як можна вірити інформації, яка подається таким чином.
Незважаючи на доволі вагомі заклики щодо об’єднання сходу і заходу, все ж таки серед письменників спостерігалась певна відірваність від реальності. Можливо, виною тому те, що вони не живуть у цьому регіоні. Можливо, - письменницький склад мислення. Наразі з гіркою іронією сприймаються заклики про те, що у Донецьку треба мати громадянську позицію та вчитись робити вибір. Подібні лозунги могли бути корисними декілька місяців тому. У той час, коли декілька міст окуповані невідомими людьми, які чомусь вважають нормою чіпляти прапори іншої країни на будівлі, фрази на кшталт «Думайте, розумійте, обирайте правдиві та адекватні ЗМІ» звучать так пишномовно. Це наче коли на людину їде танк, а вона розповідає про те, що він повинен мати позицію і гарно її пояснювати.
Арт під знаком Євромайдану
Паралельно з літературною частиною був арт, бо як «ІЗОЛЯЦІЯ» без нього. Інсталяції Романа Михайлова відлунням нагадували про мирно-кривавий Євромайдан. На стінах розвісили аркуші паперу, закопчені димом від палаючих шин. Під скло митець помістив обгорілу, наче від коктейлю Молотова, книгу.
Щодня демонстрували українське короткометражне кіно та перформанс «Месопотамія» Сергія Жадана в прочитанні місцевого актора Миколи Гусейнова. Вистава на півгодини виглядала дійсно магічно, а гра двох акторів торкалась чогось глибшого, ніж емоції на поверхні. До того ж відбувалось це у цеху №2, де колись була пожежа. Сама локація має якусь своєрідну атмосферу. Тут немає вікон, лише залізні сходи кудись до стелі. Саме тут був так званий алтар - триптих фотографа Річарда Енсетта під час Резиденцій у 2012 році. Після цього приміщення набуло особливих сенсів.
У цій же частині цеху №2, серед декорації чи інсталяції з пенопласту, відбувались і концерти. Сестер Тельнюк у перший день, оркестра «Lyk Domer» - у другий. Дівчата співали на вірші Оксани Забужко та Тараса Шевченка. Під час виступу вони ледь стримували сльози, бо поезія дуже складна, болюча.
«ІЗОЛЯЦІЯ», де зараз все цвіте, атмосфера спокою, натхнення, українська мова навколо, звичайно, дуже контрастували з тим, що відбувається в області. Іноді виникало відчуття когнітивного дисонансу, але якщо в Донецьку мають виховуватись люди-інтелектуали, культурно обізнані та патріоти, ті, про яких й казали запрошені гості, то робити це ніколи ані рано, ані пізно. Часових меж не існує, коли є проблема збереження цілісності України руками соціально-відповідальних громадян.
Під час презентації першого Всеукраїнського літературного фестивалю Любко Дереш зазначив, що подію хочуть зробити постійною. При цьому захід не буде змінювати свій формат, а саме – матиме певну тему щоразу. Лише у перший день фест відвідали більше 500 зацікавлених. Можливо, в Донецьку дійсно щось змінюється і маргінальними прошарками у скорому майбутньому будуть не ці інтелектуали – постійні відвідувачі «ІЗОЛЯЦІЇ», а ті прихильники «совка», які за якоїсь незрозумілої випадковості вважаються репрезентантами думок в області.
Фото: Майя Саєнко, надано «ІЗОЛЯЦІЄЮ»
|
|
08.10.2011, 11:40
ДД
РАССКАЖИ О ФОРУМЕ на других сайтах 
Линейный вид
Похожие темы